Комісар Мегре і Кіціус

На щастя — чи на нещастя — Олекса Сирота не мав жодного стосунку до подібних махінацій начальства і навіть його безпосередні командири, тодішнє керівництво Київського ГУ МВС, у такі високі сфери не допускалося.

— Наше діло собаче, — часто любив повторювати Олекса, — унюхав слід, догнав, вхопив і притяг до хазяїна. А решта — то лірика.

Була лише єдина, не пов'язана з розшуком, область людської діяльності, про яку Олекса міг натхненно говорити годинами: мистецтво варити каву. Він зажив слави одного з кращих у Києві кавоварів і кавознавців. Бо сучасному поколінню, розбещеному доступністю до широченної палітри кавових сортів, гатунків і відтінків, важко зрозуміти, чому тоді вважалося вищим пілотажем підсмажити куплені у продмазі кавові зерна рівно настільки, аби лишень знищити запах цвілі. Або — як, маючи під рукою лише два сорти натурпродукту: «кава в зернах» і «кава мелена», досягти несхожості смаку продукту висхідного — залежно від способу приготування! Він міг, навіть не куштуючи, лише з самого запаху визначити, що у чашці: «мокко», «арабіка» чи звичайнісінька «робуста». А ви кажете — «Чібо-ексклюзив», «Моккона», «капучіно»… Про існування таких прибамбасів нам знати було «не положено».

Треба сказати, що ця обізнаність допомогла колись Олексі перехопити одну з перших у історії Київського карного розшуку великих партій наркотиків. Я розкажу про це згодом. А зараз — про те, чому епіграф кожної з повістей — то рецепт кави від Олекси Сироти. Це не тільки тому, що за кавою та чаркою доброго коньяку мій друг оповідав найцікавіші історії зі своєї служби. Просто чомусь Олексин підхід до розкриття чорних кримінальних справ якось невловимо перегукувався зі способом приготування улюбленого чорного напою.