В катакомбах

(на крамаря) буде важити добро і зло і чистоту по часточках вділяти, сей

(на диякона) раз на тиждень буде роздавати духовну страву отакій голоті, як хоч би й я, а ми вже, злидарі, стоятимем тихенько та покірно, немов старці перед багатим паном, ждучи, який нам знак подасть єпископ, чи він хоч слово мовити дозволить, а може, нам звелить співати гімни єдиному цареві всіх царів і панові усіх рабів небесних.

Ні, далебі, не знаю, чи не краще було б мені в самій геєні вічній, ніж у такому рабстві безнадійнім, з якого й смерть вже визволить не може.

Є п и с к о п (що вже скілька раз намагався перервати ту мову і стукав патерицею об землю, гнівним і грізним голосом покривав слова неофіта-раба)

Геть відійди від мене, сине тьми!

Лиши сей збір! Чого сюди прийшов бентежити святу громаду нашу?

Нащадку злий єхидни, скрийся в нору, з якої виліз на погибель душам!

Н е о ф і т-р а б

Ні, ти мене не смієш проганяти, бо я сюди прийшов по твому слову, повіривши обітниці лукавій, немовби тут знайду любов і спокій,

і вічнеє життя. А ви забрали останній спокій і любов останню, навіки отруїли, і тепер душа моя вмирає. Я не знав, що значить гріх, я тільки знав нещастя, а ви мене навчили, що то гріх і нечесть перед Богом. Я був певний, що смертю покінчаються всі муки, а ви мені відкрили ціле пекло в просторі вічності за гріх найменший.

Так мусите ж ви дати оборону від безлічі гріхів отих пекельних.

Учили ви мене любити ближніх, так научіть мене їх боронити, а не дивитись, опустивши руки, як в рабстві тяжкім браття погибають.

Все ваше милосердя, наче латка на ветоші злиденного життя,

і тільки гірше злидні виявляє.

Чи молоко чужої жінки дасть моїй дитині ніжність материнську?

Чи верне чиста одіж чистоту моїй щодня плямованій дружині?

Чи я забуду серед ваших зборів мою сумну, зганьбовану оселю?

Не хліба хочу я, не слова прагну, - любові чистої без плям бажаю, без заздрощів, без сумнівів нечистих, до ясної надії пориваюсь, що я хоч здалека побачу волю, що хоч мій син, онук, найдальший правнук такого часу діжде, як і слово, ганебне слово "раб", із світу зникне; жадаю віри в ту святую силу, що розум просвітить у найтемніших і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря-дозорця і без пана, а не в отару з пастухом свавільним та з лютими собаками, тремтячу від голосу вовків, левів, шакалів, гієн, лисиць і всякого хижацтва.

Не я один духовну спрагу маю, не я один так серцем голодую, багато нас таких. Мені казав один товариш-раб, що десь над Тибром, як перейти отруєну Маремму,

є табор потайний рабів-повстанців.

Утомлені своїм довічним рабством, вони гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.

П а т р и ц і й

Ти думаєш, вони надовго скинуть?

Н е о ф і т-р а б

Хоч би на мить, і то вже варто труду!

Я сподівався на довічну волю в громаді вашій, але ви й на мить "солодкого ярма" не здатні скинуть.

Так чи не краще залишити мрії про вічне і піти на часове, замість агап на оргію криваву?

П а т р и ц і й

Скажи - на хрест і на ганебну страту.

Н е о ф і т-р а б

Ей, християнине, з якого часу у вас ганебною зоветься страта?

Невже се ви жахаєте хрестом?

Адже Месія ваш не посоромивсь укупі з розбишаками конати на тім хресті.

Є п и с к о п

Він освятив хреста, а не розбійники. Він врятував їх, а не вони його.

Н е о ф і т-р а б

Овва! Невже?

А може б, він не царював на небі, не панував над душами людськими, якби не проливалась тая кров розбійників, повстанців, непокірних на пострах всім рабам і "простим духом", бо, може, "терпеливість і покора" давно б полинули з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання.

М о л о д и й християнин

Терплячих і покірних не лякає смерть на хресті за того, хто прийняв за всіх нас муки хресні.

Н е о ф і т-р а б

Так на те він їх прийняв, щоб ми їх знов приймали?

То де ж він, той рятунок, в чім той викуп гріхів усього світу, як ізнов щодня криваві викупи даються?

Є п и с к о п

Той викуп там, на небі. Наше царство не сього світу. Хай тіла вмирають, аби повік жили блаженні душі.

Христос віддав і плоть, і кров свою в поживу вірним, а такі ледачі раби лукаві, як ось ти, марнують святий той дар, і він даремне гине.

Н е о ф і т-р а б

А мало нас погинуло даремне, кривавих жертв усім богам неправим, та гине й досі за того царя, що, кажеш ти, на рабство осудив нас?

Хто зміряв шлях, обставлений хрестами, що ми, раби, одвіку перейшли?

Хто зважив кров, що досі ще не впала на голову катів, а все тяжить на дітях тих замучених героїв?

По тій крові, немов по багряниці, простеленій для кесарських тріумфів, пройшла богів фаланга незчисленна з землі на небо. Доки буде слатись під ноги їм, тиранам безтілесним, богам безкровним, неживим примарам живої крові дорога порфіра?

Своєї крові я не дам ні краплі за кров Христову. Якщо тільки правда що він є Бог, нехай хоч раз проллеється даремне Божа кров і за людей.

Мені дарма, чи Бог один на небі, чи три, чи триста, хоч і міріади.

За жодного не хочу помирать: ні за царя в незнаному Едемі, ні за тиранів на горі Олімпі, нікому з них не буду я рабом, доволі з мене рабства на сім світі!

Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвітив не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято,