В катакомбах

Н е о ф і т-р а б (нічого не відповідає дияконові і стоїть який час мовчки, вхопившись за голову)

До чого я дожився! Лихо тяжке!

Жебрущим дідом замолоду став!..

Кого мені клясти? Чи свого батька, що за довги продав мене в неволю?

Чи ті довги, чи того багача, купця на людські душі? Чи той день, той час, коли на світ я народився?

Є п и с к о п

Нещасний, схаменися! Заспокойся!

Жени від себе геть лихого духа гордині й розпачу! Смертельний гріх оці твої прокльони, ще й в годину, коли тобі брати братерську поміч так гойно призволяють.

Н е о ф і т-р а б

Ой, та поміч!

Вона мені вразила серце вкрай… Та глянь же ти на сю змарнілу жінку,

(вказує на Анціллодею) вона ж як тінь. А в мене ж молода здоров'ям повна жінка; тільки син мій, як сирота, за покормом бідує, - чужій дитині долю заїдати або вмирати мусить, поки мати вином і втіхою панів частує.

І я ще маю жебрати одежі отій своїй з біди гулящій жінці, - з рабів рабині шмаття назбираю, бо ніколи рукам здоровим прясти, - немає часу, бо що день, то свято.

Ти кажеш, гріх клясти й розпачувати, а се ж не гріх, - голодних об'їдати і голих обдирати? І кого ж?

Своїх братів, працівників, рабів…

Д и я к о н

У нас дають і вбогі, і заможні.

Н е о ф і т-р а б

А, я забув, що можу взяти мила у брата-крамаря зовсім задурно, щоб трохи обхаючить рабські злидні, аби не так уже кололи очі у Царстві Божому братам багатим, а то ще прийде часом брат убогий на ту агапу раз на тиждень їсти та розпростре свої брудні верети на лаві поруч білої туніки і вишитої тоги.

(До патриція.)

Ти подякуй свому товаришу за теє мило, бо може прийдеться умити ноги мені для християнського братання, то все ж таки вони чистіші будуть, як я їх дома трошки милом змию, пожалую ручок патриціанських.

Патрицій спалахує, але стримується і тільки поглядає на єпископа

Є п и с к о п (ще тихим, здержаним голосом, але вже суворо)

Який злий дух тобі обмарив серце?

За віщо ти своїх братів картаєш їдкими та вразливими словами?

Що ми тобі вчинили, що ти маєш супроти нас?

Н е о ф і т-р а б

Я маю жаль до вас, великий жаль. Я досі був рабом, невільником, запроданим в неволю, забраним силоміць, а ви тепера ще й жебраком мене зробити хтіли, щоб я по волі руку простягав по хліб ласкавий. Ви мені хотіли поверх ярма гіркого - ще й солодке, поверх важкого - легке наложити,

і хочете, щоб я ще вам повірив, немов мені від того стане легше.

Є п и с к о п

Се ми тобі по щирості казали, по Слову Божому.

Н е о ф і т-р а б

А я не вірю ні в щирість вашу, ні в такі слова.

Якби ви щиро помогти хотіли - он маєте на олтарі срібло і золото - замість отих агап могли б рабів з неволі викупляти, -

(до патриція) ти, пане, міг би відпустити й дурно, а ми б уже самі собі дістали одежі й хліба.

Є п и с к о п

Хто такі ми, щоб волю Божу одміняти мали, кому рабом, кому з нас вільним бути?

Про що ти дбаєш? "Не єдиним хлібом живе людина, але й кожним словом, що з Божих уст виходить".

Н е о ф і т-р а б

Ні, їй мало самого хліба й слів, їй треба волі,

інакше буде нидіти, не жити.

За те ж я маю жаль до вас великий, що ви мені замість того життя, обітованого у вічнім Царстві Божім, даєте страву, одіж та слова.

Є п и с к о п

Не всі слова однакові, мій брате, слова Господні більш рятують душу, ніж людські всі діла.

Н е о ф і т-р а б

Які ж слова?

"Терпливість і покора" тільки й чув я від вас сьогодні. Та невже вони рятують людські душі? Та невже за них ідуть на хрест, на наглу страту і на поталу звірам християни?

Є п и с к о п

Вони ідуть за те велике слово, якого всім словам людським несила достоту розказати.

Н е о ф і т-р а б

Що за слово?

Є п и с к о п

Те слово - Бог. Він альфа і омега, початок і кінець. Ним все настало і ним усе живе, і більш немає богів на світі, окрім сього Бога, він є і слово, й сила, і життя.

А всі оті, що звалися богами в поганськім світі, - ідоли бездушні або злі духи, слуги князя тьми.

І се за те нас мучать, розпинають, що ми не хочем ідолам служить і князя тьми признати нашим Богом, бо ходимо не в темряві, а в світлі.

Н е о ф і т-р а б (палко підхоплює слова єпископа)

"Бо ходите не в темряві, а в світлі", то й скинули терпливість і покору, як маску міма, геть з свого обличчя, не хочете служити і коритись тому, чиєї влади ваші душі признати більш не можуть, проти кого боротись вам велить сумління ваше!

Чи так я зрозумів тебе, мій отче?

Є п и с к о п

Так, лиш одно додати мушу я: ми боремось в терпливості й покорі…

Н е о ф і т-р а б (упалим голосом)

І знов нічого я не розумію: боротися в покорі. Що се значить?

Є п и с к о п

Ми боремося з духом, не з людьми.

Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу, не повстаєм ні словом, ані ділом супроти них, а тільки князю тьми ні жертви, ні поклонів не даємо.

Н е о ф і т-р а б

А хто ж такі той кесар, тая влада?

Хіба ж вони не слуги слуг того, кого ви князем темряви назвали?

Є п и с к о п

В той час, як служать ідолам, а в інший вони начальники, від Бога дані.