Сонячний промінь
- Автор: Грінченко Борис Дмитрович
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сонячний промінь». Краткое содержание книги:
- Просимо! Просимо! Дуже радий! - промовив до його, стискаючи рук.
І він повів був його на рундук. Але глянувши на Маркове обличчя та й на одежу, зупинивсь.
- Одначе! Ви відразу добре познайомилися з нашим пилом. Коли так, то думаю, що вам більше тепер хочеться піти в свою хату. Григорій! - гукнув він на слугу.- Проведи їх до старого будинку! - І додав Маркові: - Як приберетесь, просимо до обіду!
Виголений слуга взяв з фаетона легенький Марків кошик, трохи скоса на його глянувши, і повів молодого вчителя через двір у невеличкий старий будиночок. У йому ніхто не жив, хіба гості іноді ночували. І оце там виготувано світлицю Маркові.
Ледве вмивсь і передягсь Марко,- почув, що коло будинку задзвонено в невеличкий дзвін.
Що то? - спитавсь він у хлопця, що приносив йому вмивання.
Обід. Скликають усіх - може, хто в саду або ще де. Марко пішов до панського будинку і знов стрів у дворі пана Городинського.
- А що? Причепурились? - згукнув той весело. - Ото добре! Ходіть же тепер обідати!
І він повів за собою Марка. Перейшовши рундук та передпокій, увійшли до великої світлиці. Серед неї стояв чималий стіл, готовий до обіду. У світлиці була вся сім'я Городинських. Пан підвів Марка до своєї жінки.
- Оце наш учитель! - весело промовив він. - Марко... Вибачайте,- забувсь!
- Марко Петрович Кравченко,- поміг панові Марко.
- Марко Петрович Кравченко! А се моя жінка - Марія Семенівна.
Марія Семенівна була висока й худа панія, убрана, хоч і на селі, відповідно до всіх вимог етикету. Колись чепурне її обличчя, було тепер сухе й суворе; очі дивились неприхильно. На Маркове привітання вона подала йому руку мов з панської ласки.
- Ну, цій добродійці я, здається, не дуже до вподоби,- подумав Марко, помітивши, як панія привіталася.
- А се моя дочка - Катерина Дмитрівна. А се ваш учень!
Пан так швидко повертавсь, що Марко не встиг навїть і глянути добре на цих двох, як він згукнув:
- Ну, а тепер сідаймо обідати!
- Може бути, що вже й мене познайомиш з паном Кравченком? - озвавсь хтось поважним голосом.
Марко глянув і побачив молодого панка, вишліхтуваного та чистенького, з гладенько зачесаним коротким темним волоссям, з підстриженою по-французькому борідкою, що не без поваги виступав з кутка.
- Оттак! І забув! - сказав Городинський і додав: - Мій син!
- Іван Дмитрович Городинський! - доказав поважно панок, подаючи Маркові руку.
- Ну, сідаймо, сідаймо, бо їсти хочеться! - скрикнув пан і сам перший сів, посадовивши коло себе Марка. - А нуте лишень перед обідом, щоб краще їлося! - промовив пан, беручи карафку з горілкою. І налив старшому синові й собі; Марко не схотів.
- Отакий же з вас і робітник буде! - пожартував пан і перекинув чарку в рота.
Пан Городинський іноді, як і цього разу, вживав українські слова й приказки, і се видимо не зовсім подобалося панії: вона щоразу в таких випадках якось особливо морщила носа.
Почали їсти і на деякий час усі замовкли - чути було саме сьорбання. Марко міг поки трохи роздивитися. За столом сиділа вся сім'я Городинських, лічачи сюди й маленьку дочку з пристарілою панією,- за поспіхом Марка не зазнайомлено з нею, але він зрозумів, що це гувернантка найменшої панської дочки, французка. Коло неї, просто Марка, сиділа старша дочка - Катерина. Біля Марка сів Іван Дмитрович, а за ним, у білій гімназіальній сорочці, худий, на погляд соннивий, хлопець років чотирнадцятьох - Марків учень. Марко перебіг по йому очима, перебіг очима по дівчинці та гувернантці і зупинився на Катерині. Як і вся сім'я, вона була чепурна. Троки довгеньке обличчя, тонкий рівний ніс, рівні чорні брови, обличчя більш худе, ніж повне; вираз - спокійний, трохи гордовитий; на гордовитість та енергію натякала й постанова голови - трохи назад; чорне волосся зачісане було вгору просто й гладенько і тим додавало ще більше поважності цьому обличчю. Маркові воно не сподобалося; очі - їх погляд він випадком піймав - були такі ж карі, як у батька, але трохи горді.
«Панська врода!» - подумав Марко і спустив очі.