Сто пригод Барвінка та Ромашки

Царство грізного Осота? — Вже від’їхали багато Від городу діда Гната, Вже й прославилися в ділі. Вже й рубці на білім тілі. Скільки в світі боротьби. Але де ж оті скарби? У Коня стомились ніжки. До землі звисають віжки. Щоб триматись за оброть. Слід би втому побороть. Та хіба їм до спочину? Скрізь чекають молодчинуї Чуєш? Чаєчка кигиче, І вона на поміч кличе. Бо в гніздо її поліз. Щоб яєчка вкрасти Лис. Тільки Лиса відігнали. Знов почулися сигнали. Зайця скривдила Сорока. Потім з Білкою морока: Бідолаху б’є Куниця, Теж годиться заступиться. Ось уже й завечоріло, В небо хлюпнуло чорнило... Запахтіла медом гречка. Край дороги — озеречко. Збоку, в затишку — узлісся. Відіклав Барвінок списа. Розіслав м’яку попону І сказав: — Спочиньмо, Коню! Ти пожуй вівса з торбинки. Єсть і в мене півхлібинки, Є ж і сало, і ковбаска. — Розпустив Барвінок паска. Підібгав під себе ніжки. Та спочили тільки трішки. Підлетіла Перепілка, Голосок, немов сопілка: — Ой, нема тобі спочинку, Славний лицарю Барвінку! Не сідай відпочивати. Мчи Ромашку рятувати! — Не хвилюйся, люба пташко, Хто ж вона, твоя Ромашка? — Недалечко звідси — хатка, В ній живе мале дівчатко. Наче сонце, працьовите, Доглядає сад і квіти. До пташок і звірів добра, І співуча, і хоробра. Всі, хто з нею, вельми щасні. Знає всі пісні сучасні. Часто-густо біля хати Соловейка вчить,співати. Біля білої оселі Пролітали дні веселі. Але раптом до садка Притаскало Будяка. Загримів він: — Геть, дрібнота! Я — слуга царя Осота. Цар за службу і заслуги Дав мені оці округи. Щоб отут я вкоренився, Жив собі та веселився. Маю вічного папера. Що господар відтепера. — Вмить на вітах павуки Почіпляли гамаки. Відбивалася Ромашка, Та одненькій дуже важко. Руки сплутали потроху В павутиння і — до льоху! Ой Барвінку, не спізнися! — Підхопив Барвінок списа. Попереду лине пташка,