Сто пригод Барвінка та Ромашки

Почалася грізна злива. Кожна крапля, наче слива. Поки скочили під грушу. Промочило навіть душу. У дуплі привітно й сухо. Завиває вітер глухо. Хлопчик викрутив сорочку І повісив на кілочку. Тільки став штанці знімати. Засміялись неба шати. Припинилась тепла злива, В небі райдуга грайлива. Ручаї гримлять зухвалі. Мандрувати можна далі. Хлопчик скочив у сідельце, Прощавай, сухе дупельце! Бачить — в житі Перепілка, Поряд з нею — діток кілька. Десь їм трапилась комашка. Вчить дітей рябенька пташка. Як жуків і мух клювати. На комашок полювати. І незчулися — шуліка. Тінь хитнулась невелика. Вниз летить хижак, мов грудка, Тут Барвінок скочив хутко. Засвистав, наміривсь списом. Крутонув шуліка низом І поплив у високості, Поки цілі пір’я й кості. Не чекав малий подяки За поразку розбишаки. Вельми радий, рушив далі На зелені магістралі. Чує, щось реве надсадно. Ген — болото. Там неладно Стогне Трактор в баговинні: — Ви спасти мене повинні! Закопався по кабінку. Порятуй мене, Барвінку! Корчував пеньки у лузі І у твань зашився, друзі. — Не газуй! — гукнув Барвінок. Троса виплетем з билинок! Потім дружно будем смикать. Бо кого ж на поміч кликать? — Стихнув Трактор перегрітий. Під колеса вклали віти. З дерези сплели буксира. Ожила в машині віра! Заревів мотор щосили. Як напружив Коник жили. Трактор, витягнутий тросом. Закивав, зачмихав носом: — От спасибі вам, малята, Буде й вам від мене плата! — Зняв Барвіночок перчину. Попрощався чин по чину. — Ми задарма, полем-гаєм. Добрим людям помагаєм! — Та й помчали друзі далі. Натискають на педалі. Збоку гай здригнувсь від крику. Пролунало: «Ку-ку-ріку! Потерпаєм від розбою!» — Де ти, Півню, що з тобою? — Наш герой Коня пришпорив. Мчить, як тисяча моторів. Бачить, в лісі край байрака Б’ється з Півником Тхоряка. Півень-велетень в крові. Поряд кури ледь живі. Птахоферма недалеко. Але поряд — небезпека. Півень грізно крутить дзьобом Над тупим Тхорячим лобом. Тхір звивається вужем. Коле Півника ножем. Ще й регоче: — Лапки вгору, Кроком руш — в мою комору! Тут Барвінок налетів. Наче тисяча хортів. Коник Дзвоник копитами Цупив звіра до безтями, А Барвінок — списом, списом! Засичав Тхоряка бісом. Поточився, наче рак. Покотився у байрак. То був грізний супротивник. Обійняв Барвінка Півник: — Твій боржник тепер, затям. Послугую всім життям! — Зняв Барвіночок перчину. Попрощався чин по чину. — Ми задарма, полем-гаєм. Добрим людям помагаєм! Де ж верста ота сто сота.