Сто пригод Барвінка та Ромашки
- Автор: Чалый Богдан Иосифович
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: "веселка"
- Жанр: Детские стихи
Электронная книга - «Сто пригод Барвінка та Ромашки». Краткое содержание книги:
Веселі, поетичні віршовані казки Богдана Чалого давно полюбилися юним читачам. Та й не дивно. Адже у них ідеться про щиру дружбу та відданість, про взаємовиручку, про перемоги відважного Барвінка та його друзів над злими, темними силами. У 1974 році на XIV конгресі Міжнародної ради по дитячій та юнацькій літературі Богдану Чалому за казку «Барвінок і весна» присуджено почесний диплом імені казкаря Г. X. Андерсена.
Перейти на страницу:
Але Трактор від душі
Взяв і їх на лемеші.
Мов очистилась земля.
Пролягла масна рілля.
Заревіли Трактори:
— Гей, Барвінку, скарб бер-ри!
Ластівки на Трактор сіли.
Чемно пити попросили.
Пили воду з рук Ромашки
З дерев’яної баклажки.
Зняв Барвіночок перчину.
Уклонився чин по чину;
— Щира дяка за рятунок,
І за скарб, за подарунок.
Всіх запрошую на свято.
На город до діда Гната!
Вірні друзі! Завтра вранці
Спільно глянем, що там в ранці!
VII
Що творилось на городі, —
Переказувати годі.
Всі стрічали біля тину
Козака, свою дитину.
З ним і дівчинка пригожа.
На маленьке сонце схожа.
Всі городні — свіжі, вмиті,
У зеленім оксамиті.
Обнімали, підкидали
Ще й загадку загадали:
— Що на світі наймудріше?
Ну, Барвінку, сміливіше!
Підморгнув недавній бранець
І торкнув рукою ранець.
Підняли городні кришку.
Витягають з ранця... книжку!
— Це ж «Букварик»! — закричали.
Ніби сонечко стрічали.
— Наймудріше в світі — книжка! —
Пропищала в зіллі Мишка.
Дід Гарбуз розкрив «Букварик»:
— Був і я колись... школярик.
Справжній скарб діставсь онуку,
З ним — подужає науку!
Без науки, знай, народ, —
Ані в космос, ні в город! —
Дід Гарбуз в долоні вдарив.
На гармошці Хрін ушкварив.
Баклажаник у дуду
Задудукав до ладу.
Пастернак схопив цимбали.
Як утнули, як заграли!
Танцювали до зорі
При розкритім «Букварі»...
ЯК БАРВІНОК ТА РОМАШКА У ВИРІЙ ЛІТАЛИ
Мов димок, повився заспів
Під дубами в Конча-Заспі,
В тиху пору світанкову,
Коли місяць збив підкову.
Наче бджілка волохата.
Забриніла ранком хата.
Над полями, над лісами
Задзвеніла голосами.
Гнат старий з малим Іванком
Привітались з добрим ранком.
Гнат погнав корову з двору
Повз берізку білокору.
А Орися біля печі Варить кашу для малечі.
Запарує швидко кашка.
Розпочнеться й наша казка.
І
Але хто це там на дубі.
Придивіться, дітки любі!
У гнізді завмер лелека.
Небо п’є, мов воду з глека.
Ще аж троє підлетіло.
Буде казка! Буде діло!
Поторкалися дзьобами.
Притулилися лобами.
Погули, пошепотіли.
Вниз до озера злетіли.
Тут вітрець повіяв з лугу.
Аж присвиснув: «Хугу! Хугу!»
І в лелек, немов намистом.
Сипонув багряним листом.
Річ таку птахи з журбою
Повели поміж собою:
— Зникло літо, як забава.
— Розкошує осінь-пава.
— Молодиця гарна й модна.
Тільки вдачею холодна!
— Чуєш? Жабка сумно кумка.
Про зимівлю в жабки думка.
Жде і нас, браток лелека,
В теплий вирій путь далека.
— До весни, вітчизно мила!
Виручайте, дужі крила!
Збір загальний — за Плютами,
В луговині, за хатами.
Постривайте! — мовив старший.
Поки ще ми не на марші.
Політаймо над городом.
Попрощаймося з народом!
Підлетіли, піднялися
Над лугами, де узлісся...
II
Перейти на страницу: