Роза Вітрів

Мені постелили у вітальні на дивані нову рожеву білизну у дельфінчики. Пахла вона морською свіжістю і праскою і приємно торкалася щік, шиї та ніг. Подружжя побажало доброї ночі, вимкнуло світло і подалося собі до спальні, лишивши мене сам на сам із моїми міркуваннями на тему, чи займаються вагітні сексом.

Потім я ще думала багато про що. Ніколи мені не щастило засинати швидко і просто, без мук совісті, дурних спогадів і ще дурніших вигадок, коли переді мною розгорталися ситуації, яких ніколи не було і певно що не буде. І я з кимсь подумки сварилася, плакала через якісь мною ж вигадані гострі слова. Нервувалася і вже не могла ніяк потрапити ниткою свідомості у вушко голки сновидінь.

Покуйовдившись десь із годину, я вирішила, що душ на мене має подіяти як молоко з медом і мамина ласка.

Вочевидь, я розбудила Сергія, доки пробиралася навпомацки коридором. Але не знаю і знати насправді не хочу, як так вийшло, що він зайшов до мене.

Сергій вдав, що здивований і страшенно збентежений зустріти мене ось тут, у ванній, серед ночі, але не так вже й поспішив забратися геть самому і прибрати свій хтивий погляд з мого голого тіла. Я зрозуміла, що краще на ранок згортати вудочки.

Мені стало так гидко і з’явилося відчуття, що тут, у цьому затишку Гали, вже нічого втрачати. Тому я набралася нахабства і сміливості, вилізла в кухні на табуретку й покурила у кватирку. Як у піонерському таборі. За вікном сіпався дощик і віяло прохолодою ночі. Таку липку ніч приємно ловити на свої долоні, коли ти в теплі й маєш нові простирадла в дельфінчики, а не коли доводиться вештатися вулицями, не знаючи, чи доживеш ти до ранку.