Тисячолітній Миколай

— Може, наша трагедія в несамостійності? — сказав я. — В отій психології рівнин, про яку ви щойно говорили? Зазираємо в чужий горщик і мерщій варимо й собі ту саму кашу. То веземо з Америки кукурудзу й картоплю. То беремо в німців плуга з полицею. То знов захоплюємося американською ідеєю механізації. Ленін ще тільки мріяв про сто тисяч тракторів, а Сталін наклепав їх ще більше і вирішив замінити тракторами людей.

Професор націлився на мене вузлуватим вказівним пальцем, вигукнув:

— Ага! От ви — тракторист, досвідчений механізатор. А що ви можете сказати про нашу так звану механізацію?

Я засміявся:

— Це механізація без запасних частин.

Олексій Григорович підніс правицю, як бог Саваоф, загримів із свого кутка:

— І це ж не найбільше лихо! Найбільше в тім, що запчастин бракує в головах усіх, хто взявся керувати нашою державою. Од Кремля до Стуконога! Порушити, поруйнувати те, що складалося й творилося цілі тисячоліття — гріх непрощенний! Замінити селяську душу, таємничо пов’язану тисячами нитей з землею і космосом, навіть найдосконалішою машиною — хіба це не безглуздя! Американці, які першими спробували це здійснити, перші й переконалися в безнадійності своєї ідеї. Вже не кажучи про примітивність машин, виявилася зовсім несподівана, абсолютно парадоксальна річ: енергетична перевага найслабосилішої людини над наймогутнішою машиною. Прості розрахунки переконують нас у цьому. При давніх способах обробітку землі (соха, кінь, чоловік) ми на одну затрачену калорію енергії одержували 20 калорій. Механізація дає нам співвідношення не один до двадцяти, а один до двох, тобто в десять разів менший вихід продукції. Але це — в зерновому господарстві. У тваринництві на десять затрачених калорій отримуємо тільки дві. Для одержання пляшки молока треба спалити півпляшки нафти. В тепличному господарстві цифри вже зовсім катастрофічні: на сто затрачених калорій — тільки дві калорії продукції. Ось де ентропія! Ось де колапс! Коли вести господарство таким способом, то незабаром доведеться всі енергетичні запаси планети спрямувати на добування харчів, але й це не допоможе, а тільки прискорить процес виснаження ґрунтів, поступового перетворення родючих земель на пустелі й напівпустелі, винищення лісів і пасовиськ, жахливе оголення всієї планети. За народною прикметою, не буде врожаю, коли соловейко співає на голі дерева. А коли вся земна куля стане голою, як шкільний глобус? В одинадцятому столітті у нас було два неврожайних роки, в шістнадцятому — вже одинадцять, в сімнадцятому — дванадцять, у вісімнадцятому — тридцять чотири, в дев’ятнадцятому — тридцять дев’ять, у двадцятому — неврожай мало не щороку. Чотири роки першої світової, чотири роки нашої громадянської, шість років другої світової війни, тоді стільки ж років розрухи, а далі — так звані несприятливі погодні умови. Занедбані люди. Занедбаний народ. Занедбана земля. В шістнадцятому столітті на десятину ґрунту треба було вивезти 20 возів гною, в дев’ятнадцятому шістдесят, сьогодні вже треба всі сто, але ні коней, ні гною…