Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
В усіх своїх запереченнях Арістотель намагається показати, що протекціоністська теорія не здатна пояснити ані територіальної, ані внутрішньої єдності держави. Він твердить (III, 9, 6), що ця теорія не помічає тієї обставини, що держава існує заради доброго життя, в якому немає місця ні для рабів, ні для звірів (тобто заради благочестивого життя доброчесних землевласників, бо кожен, хто заробляє гроші, через «механічний» характер своїх занять не може бути громадянином). Повз увагу цієї теорії пройшла також племінна єдність «справжньої» держави, що є (III, 9, 12) «спільністю добробутів у родах та родових об'єднаннях заради досягнення довершеного самодостатнього життя... і запроваджується між людьми. що живуть поруч і перебувають в епігамії.
(2) Про Лікофронів егалітаризм див. прим. 13 до розділу 5. Б. Джовет (В. Jowett. Aristotle's Politics, II. p. 126) характеризує Лікофрона як «нічим не уславленого ритора», та Арістотель, певно, вважав інакше, оскільки в його працях, що дійшли до нас, ім'я Лікофрона згадується принаймні шість разів (у «Політиці», «Риториці», «Фрагментах», «Метафізиці», «Фізиці», «Софістських спростуваннях»).
Навряд чи Лікофрон був набагато молодшим за Алкідама, свого товариша по школі Горгія, бо його егалітаризм не здобув би такого широкого розголосу, якби він став відомим після того, як Горгієву школу очолив Алкідам. Згадані Арістотелем у «Метафізиці», 1045 b 9 та «Фізиці», 185 b 27, Лікофронові епістемологічні інтереси також свідчать на користь нашого припущення, оскільки дають підстави вважати, що Лікофрон був Горгієвим учнем ще до того, як останній обмежив свої інтереси виключно риторикою. Звісно, будь-які судження про Лікофрона є вкрай умоглядними, з огляду на брак вірогідної інформації, що є в нашому розпорядженні.
6.46. Е. Barker. Greek Political Theory, I. p. 160. Про Юмову критику історичного варіанта теорії договору див. прим. 43 до розділу 4. Стосовно дальшого Баркерового твердження (ст. 161), що у протилежність до теорії справедливості Платонова справедливість — це не «щось зовнішнє», а радше, внутрішня властивість душі, я можу нагадати читачеві про часті Платонові поради застосовувати якнайжорсткіші санкції для досягнення справедливості. Платон завжди рекомендує застосовувати «переконування та силу» (див. примітки 5, 10 та 18 до розділу 8). З іншого боку, досвід окремих демократичних держав доводить, що ліберальність та терпимість не обов' язково призводять до зростання злочинності.
Щодо мого зауваження про те. що Баркер убачає в Лікофроні (як і я) автора теорії договору, див. Barker, op. cit., p. 63: «Протагор не випередив софіста Лікофрона у створенні доктрини договору». (Див. текст до прим. 27 до розділу 5.)
6.47. Див. «Горгій», 483 b та наст.
6.48. Див. «Горгій». 488 е-489 Ь; див. також 527 Ь.
З того, як Сократ відповідає тут Калліклу, певно, можна зробити висновок, що історичний Сократ (див. прим. 56 до розділу 10) міг заперечувати аргументи на підтримку біологічного натуралізму, подібного до Піндарового, міркуючи таким чином: «Якщо влада сильних природна, тоді природна й рівність, оскільки більшість, яка демонструє свою силу через своє правління, вимагає рівності». Іншими словами, він міг показати порожність та розпливчастість цієї натуралістичної вимоги. Успіх такої аргументації, певно, й спонукав Платона запропонувати власну версію натуралізму.
Я не маю наміру твердити, що дальшу Сократову репліку (508 а) про геометричну рівність слід обов'язково трактувати як антиегалітарну, тобто незрозуміло, чому вона має означати тс саме, що й «пропорційна рівність», про яку йдеться в «Законах», 744 b та наст., та 757 а-е (див. примітки 9 та 20 (1) до цього розділу). А саме це припускає Адам у своїй другій примітці до «Держави», 558 с 15. Та, можливо, в його припущенні щось є, оскільки «геометрична рівність» у «Горгії», 508 а, певно, містить натяк на піфагорейські проблеми (див. прим. 56 (6) до розділу 10; див. також зауваження стосовно «Кратила» у тій же примітці) і цілком може бути натяком на «геометричні пропорції».
6.49. «Держава», 358 е. Главкон відмовляється від авторства у 358 с. Увага людини, яка читає цей фрагмент, легко відволікається звертанням до проблеми — «природа проти домовленості», що відіграє важливу роль у цьому фрагменті, а також у Каллікловій промові в «Горгії». Втім, Платон у «Державі» переймається переважно не тим, щоб завдати поразки конвенціоналізму, а щоб засудити раціональний протекціоністський підхід як корисливий. (Те, що головним Платоновим ворогом була не конвенціоналістська теорія договору, випливає з приміток 27-28 до розділу 5 та тексту.)