Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Сипнули страшні оплески і божевільні крики:
– Бра-аво!
– Рєж далі…
– Правильно, брюнет…
Здвигонули вагоном.
Братва сказилась… «Кавалеристка» хотіла ще говорити, але їй не давали вимовити слова…
– Дозвольте, баришенька, ілі товаришка, – «різав» Кирило далі, уперши скляне око в поличку, де стояла «кавалеристка». – Ви розберіть діло. От посмотріть хоч на етого, – він ткнув рукою на Васю – у нас його називають решетом за фізіономію, да ви такого нігде больш не найдете. Він хорошо співає… Ви будете говорить, він співать. А то – нєт пари. Не дивіться, що он парень такой, ви только погладьте його за ворсою…
– Ілі… – хтось ззаду пустив «гадость».
«Кавалеристка» густо почервоніла…
– Ето кто? – бистро озирнувсь назад Вася, і обличчя в нього напнулось…
Мент тиші… і враз Вася, махнувши вгору ножиком, з розгону, як дикий бик, скочив з полички і подрався назад.
Зчинивсь ґвалт.
Васю затримали, схопивши під руки, він виривався.
«Кавалеристка», прискочивши, благала, що це дурниці, не варт.
Спинений, Вася тяжко одсапувався…
…Вагон розгойдувався все дужче, ніби йому ставало веселіш і він танцював веселий танок. Залізні стукоти, радіючи, примішувались до вагонного галасу… У степ врізався панцирник залізною гусеницею і ніс смерть і паніку…
…«Кавалеристка», сидячи на лавці, курила папіросу і говорила до брашки:
– Мені це все страшенно подобається… Я теж люблю море: воно виховує буйний дух; і побачити море – це моя мрія. От тільки, що Денікін… Ну, та ми його розіб’ємо. Правда ж? Тоді знов ми десь побачимось. Напевне побачимось. Я б хотіла стрінуть Васю!.. – І вона повела оком в Васин бік і ворухнула тонкою бровою. – Заспівайте, Васю, те, що на станції… Ви співаєте з почуттям…
Звичайно, Вася співав…
Стояв і одбивав долонями такт проти Васі кароокий Шверцель і бринчала мандоліна. Вася туживсь у всю і чув, як надувається синя жила в нього на лобі і лізуть, як у барана, очи…
Васю «качали»… І от…
Наближалась станція. «Кавалеристка» скромно сміялась, одержуючи побажання зі всіх боків. З усіх боків налазила братва.
– А на прощання, баришенька… – невдало і не «в цель» підморгнув скляним оком Кирило, – Васю…
Буйним криком братва піддержала резолюцію.
– А чому й ні! – браво махнулась, сміючись, «кавалеристка». І не встиг Вася здвинути кашкета на потилицю, як до його губів хтось міцно притиснув дикий глід: червоний і гостро-колючий.
Панцирник ще не спинивсь зовсім, а од станції до нього бігла з винтовками наперевіс розстрільня чекістів.
«Кавалеристка» струнко зскочила з східця і спинила розстрільню. Оглядаючись, вона посилала рукою останній привіт. Чекісти з цікавістю дивились.
Панцирник недовго стояв на станції й поліз далі. Пускаючи ріденький димок, він розгонисто врізався в степовий простір – мчав на фронт. Залізний стукіт сердито гриз вагонну тишу.
Вася дививсь у вікно балдою, і колючка, що встромилася в його серце, простягалась довга й тонка, мов вечірня тінь.
Але не тільки боліло.
Щось пронизливо-солодко лоскотало на самім дні, і була гостра печаль. На губах дикий глід: червоний і колючий, і переливавсь десь далеко бісерний переливчатий струмінь: «Золотую поставлю кровать».
Вася гаряче потягся й оглянувсь на вікно.
Шпарив дощ.
Груди й голова у Васі прочистились, дзвонила в середині кров, таж сама гостро-колюча радість-пєчаль, що й тоді, після того, як панцирник одійшов з узлової станції, де лишилась «кавалеристка», стреміла й різала серце.
Безумно захотілось натягтись і лопнути струною, і він схопився з ліжка, приступив до Паші і, розставивши руки, як артист, заливчасто пустив:
В дружині, в Паші, йому вбачалась частка, іскорка «кавалеристки»… в неясну далину одходив маревний степ…
Паша звела на нього здивоване, незрозуміле обличчя:
– Ты с умом? Чего орешь?
Але Вася не вгамувався.
Червоний, з блискучими очима, з блудною посмішкою, Вася хотів обняти і міцно притиснути до себе Пашу, але вона одгородилась шитвом і кинула брутальну фразу:
– Ну, ну – оставь; не лезь, свиня!