Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 292 293 294 295 296 297 298 299 300 ... 406
Перейти на страницу:

Вася давно вже призвичаївся до цих змін у поводженні своєї дружини. Коли Паша «одгороджувалась» і була неприступна, він, боячись чимсь зірвати мовчанку і викликати на себе шпаркий дощ обвинувачень та закидів, а то й одвертих погроз зразу ж покинути його, тікав зі своєї кімнати; але тепер нікуди було йти. З сусідами Паша перегризлась, нічого й думати було, щоб посидіти в сусідній кімнаті, десь повіятись у місто – не давав дощ. І почуваючи себе невільно, під якимсь невидимим тиском, Вася одлежувався на ліжкові, бистро виконуючи Пашині накази, і мовчки зносив причіпки й гострі шпички критики.

За вікном дощ напирав з більшою силою і, здавалось, кожен його приступ все більш і більш звужував клітку поневолення. Можна пропасти…

Але сьогодні в Васиній голові полізли мислі.

Коли він лежав на ліжкові й дивився тупими очима перед себе, почали одвалюватись сірі уламки того пресу, що гнітив мозок. Вони важкими, неповоротними масами розходились у всі боки, і з-поміж них проривались гарячі, кольорові плями…

Чомусь цей вечір сприяв споминам, потроху розхитуючись, Вася поринав у них, і картини минулого вияснювались з-під мли сірої нудьги…

Раптом густа, важка кров закипіла, мов смола, її гарячий плин нездорово вдарив у голову.

Було це чи не було? «Било ето ілі нєт?» – неймовірно задививсь перед себе Вася.

Що було? Образи рвались на уривки, і тільки дзвінка, бісерна, заливчаста мелодія блискучим струменем лилась ненастанно і, пронизуючи, в’язала їх, загострювала пристрасне чуття в грудях, владно щось викликаючи…

Бирюзой разукрашу светлицу, Золотую поставлю кровать.

І враз, день той – безповоротно-минулий і неможливий, яскравий, як дикий глід на тлі злото-синього осіннього дня, розгорнувся перед збентеженим і зачарованим поглядом Васі і в’ївся в його серце гострими зубами червоного жалю й божевільної пристрасті. Подзьобане обличчя густо зачервоніло, злиняло-блакитні очи заграли переблисками. І хижо роздулись ніздрі.

– … Так, це було…

Коли?

Тоді, як сонце палило степи, але вставало марево над ними, в лихорадковій хапанині згорали страшенно довгі дні, і давила горло вічна спрага… А весільна душа, п’яна й розхристана, червона, спітніла й оскаженіла, ходила наопашки, виставляючись, мов подражнюючи чорні, серйозні кольти…

Вони – матроси, що для степів покинули осиротіле море, та їхній панцирник «Авангард Революції» – творили тоді одно залізне тіло, і воно сталевою гусеницею бистро лазило спаленими степами, несучи смерть і паніку.

В той день «Авангард Революції» затримавсь на хвилинку на торішнім степовім полустанку на невеличкий ремонт. Команда висипала на перон. Братва нашвидку без картузів, у білих матросках з широчезними червоними бантами, збилася в веселе коло. Вася з «товаришкою», під ніжне подзвонювання мандоліни і приглушений ритм бубона, танцював морський танок.

Потім став танцювати другий. Вася втирав своє зчервоніле «решето» – так звалось його поколупане віспою обличчя, як показавсь димок: на полустанок летів поїзд.

– Брааа!.. – простяглося з панцирника.

– Веселєй, шпана ідьооо!..

Братва оглянулась, і ніжна мандоліна, ніби веселіючи, прискорила темп… Знявся галас, присвисти.

Умлілий танцюра вигинавсь близько землі, кінчаючи нашвидку складний номер…

І зразу ж без передишки:

– Пісню! – крикнули.

– Вась… сюда!

Мандолініст кивнув головою, стукнув стиха бубон, і Вась, опинившися знову в колі, високим і заливчастим тенором почав:

Полюбил всей душой я девицу, За нее я готов жизнь отдать…

Кароокий Шверцель, ставши проти нього, йому вторив. Шверцель дививсь у вічі Васі і, б’ючи злегка долоня об долоню, одзначав такт. Його м’який баритон мусів давати уривчастий, складний фон…

Поїзд прошумів і спинився. Це була кавалерійська частина, що поспішала на фронт, і з тепляків купами нависали кавалеристи, розглядаючи матроську групу на пероні.

Але матроси не звертали на поїзд жодної уваги. Їхній Васька всередині «забирав висоту», і в цей момент «брашка» вважала за недостойне цікавитись чимсь іншим…

Перон заряснів злиняло-зеленими фігурами кавалеристів, що з казанками поспішали за станцію до колодязів, групи їх проходжувались, розминаючи ноги, оточували матросів… Зачервоніли малинові галіфе на високих і статних командирах, і червоні денця кубанок… Брязнули остроги, станція загомоніла криками…

1 ... 292 293 294 295 296 297 298 299 300 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)