Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Він пройшов, під аркою, яка, нарешті,— слава богу!— набула свого звичайного вигляду: з неї зняли потворний сіро-зелений прожектор. «Нехай краще наведуть його туди, куди всі простують,— подумав він,— та освітлять любу їхньому серцю демократію!» Він рушив по Пікаділлі, повз фасади клубів. Джордж Форсайт напевно сидить біля вікна «Айсіума». Він так споважнів останнім часом, що мало не ночує там, визираючи, наче нерухоме, насмішкувате сардонічне око, яке спостерігає занепад людей і звичаїв. Сомс пішов швидше, бо завжди почував себе ніяково під поглядом двоюрідного брата. Джордж, як він чув, у розпалі війни написав листа за підписом «Патріот», де скаржився на те, що уряд піддався істерії і зменшив раціон вівса скаковим коням. Так, він на своєму звичайному місці, високий, опасистий, елегантний, чисто поголений, гладеньке трохи поріділе волосся, напевне, напахчене найкращим одеколоном, а в руках у нього рожевий аркуш спортивної газети. Хто-хто, а Джордж не змінився. І, мабуть, уперше в житті Сомс відчув, як у його грудях під жилеткою заворушилося якесь тепле почуття до цього насмішника. Його огрядне тіло, бездоганний проділ, важкий, як у бугая, погляд були достатньою запорукою того, що старий лад не піде просто так зі сцени. Він побачив, що Джордж подає йому знак рожевим аркушем — запрошує його зайти: мабуть, хоче запитати щось про свій капітал. Сомс і досі відав його капіталом; ставши партнером юридичної контори двадцять років тому в той болісний період свого життя, коли він розлучався з Айріні, Сомс якось майже мимоволі утримав нагляд за всіма грошовими справами Форсайтів.
Повагавшись мить, він кивнув головою і зайшов до клубу. Відколи в Парижі помер його шуряк Монтегю Дарті,— ніхто не знав до пуття, від чого він помер, напевно знали тільки те, що це було не самогубство,— клуб «Айсіум» почав здаватися Сомсові куди респектабельнішим. І Джордж, як він знав, відгуляв своє, переказився і тепер тішився тільки черевоугодництвом, ласуючи найвишуканішими стравами, щоб більше не гладшати, і залишив у себе, за його власними словами, «лише дві-три старі шкапини, щоб підтримувати в собі інтерес до життя». Отож Сомс підійшов до свого двоюрідного брата, який сидів за столиком біля вікна, без колишнього гнітючого почуття, що він чинить нерозважливо. Джордж простяг йому випещену руку.
— Я не бачив тебе, відколи скінчилася війна,— мовив він.— Як там твоя дружина?
— Дякую,— холодно відповів Сомс,— непогано.
Якась глузлива думка скривила на мить м'ясисте обличчя Джорджа й зловтішно блиснула в його очах.
— Цей бельгієць Профон,— сказав він,— тепер став членом нашого клубу. Непевний чолов'яга.
— Еге ж,— буркнув Сомс.— Чого ти хотів мене бачити?
— З приводу старого Тімоті. Він може врізати дуба не сьогодні-завтра. Сподіваюся, він уже склав заповіт.
— Авжеж.
— Варто б заглянути до нього чи тобі, чи комусь іншому. Адже він останній із нашого старого покоління; йому вже перейшло за сотню. Кажуть, він став як мумія. Де ти збираєшся його поховати? Він має право на піраміду.
Сомс похитав головою.
— В Гайгейті, у родинному склепі.
— Так, гадаю, старенькі скучатимуть за ним, якщо його покладуть десь-інде. Я чув, його ще цікавить їжа. Знаєш, він може так довгенько нидіти. Невже нас не винагородять за старих Форсайтів? Їх десятеро жили в середньому по вісімдесят вісім років — я вирахував. Слід було б прирівняти їх до трійні близнят.
— Це все?— запитав Сомс.— Мені пора йти.
«Ну й відлюдок»,— здавалося відповіли очі Джорджа.
— Так, усе. Провідай старого у мавзолеї — може, він схоче виголосити якесь пророцтво.— Посмішка сховалася у глибоких борознах на його обличчі, і він додав:— А ви, адвокати, ще не винайшли способу уникнути цього клятого податку на прибуток? Він таки дошкульно б'є по успадкованому капіталу. Раніше я мав щорічно дві з половиною тисячі, а тепер одержую злиденних півтори тисячі, а вартість життя зросла вдвічі.
— Атож!— буркнув Сомс.— На іподром хоч не потикайся.
На обличчі Джорджа промайнула іронічна посмішка самозахисту.
— Ну що ж,— сказав він,— мене виховали для безділля, і тепер на старість я біднію з кожним днем. Ці лейбористи хочуть обібрати нас до нитки, перш ніж доведуть країну до занепаду. З чого ти тоді житимеш? Я працюватиму шість годин на день, навчаючи політиків розуміти жарти. Послухай моєї поради, Сомсе: стань членом парламенту, забезпеч собі чотириста фунтів і найми мене вчителем.