Сага про Форсайтів

Повагавшись мить, він кивнув головою і зайшов до клубу. Відколи в Парижі помер його шуряк Монтегю Дарті,— ніхто не знав до пуття, від чого він помер, напевно знали тільки те, що це було не самогубство,— клуб «Айсіум» почав здаватися Сомсові куди респектабельнішим. І Джордж, як він знав, відгуляв своє, переказився і тепер тішився тільки черевоугодництвом, ласуючи найвишуканішими стравами, щоб більше не гладшати, і залишив у себе, за його власними словами, «лише дві-три старі шкапини, щоб підтримувати в собі інтерес до життя». Отож Сомс підійшов до свого двоюрідного брата, який сидів за столиком біля вікна, без колишнього гнітючого почуття, що він чинить нерозважливо. Джордж простяг йому випещену руку.

— Я не бачив тебе, відколи скінчилася війна,— мовив він.— Як там твоя дружина?

— Дякую,— холодно відповів Сомс,— непогано.

Якась глузлива думка скривила на мить м'ясисте обличчя Джорджа й зловтішно блиснула в його очах.

— Цей бельгієць Профон,— сказав він,— тепер став членом нашого клубу. Непевний чолов'яга.

— Еге ж,— буркнув Сомс.— Чого ти хотів мене бачити?

— З приводу старого Тімоті. Він може врізати дуба не сьогодні-завтра. Сподіваюся, він уже склав заповіт.

— Авжеж.

— Варто б заглянути до нього чи тобі, чи комусь іншому. Адже він останній із нашого старого покоління; йому вже перейшло за сотню. Кажуть, він став як мумія. Де ти збираєшся його поховати? Він має право на піраміду.

Сомс похитав головою.

— В Гайгейті, у родинному склепі.

— Так, гадаю, старенькі скучатимуть за ним, якщо його покладуть десь-інде. Я чув, його ще цікавить їжа. Знаєш, він може так довгенько нидіти. Невже нас не винагородять за старих Форсайтів? Їх десятеро жили в середньому по вісімдесят вісім років — я вирахував. Слід було б прирівняти їх до трійні близнят.

— Це все?— запитав Сомс.— Мені пора йти.

«Ну й відлюдок»,— здавалося відповіли очі Джорджа.

— Так, усе. Провідай старого у мавзолеї — може, він схоче виголосити якесь пророцтво.— Посмішка сховалася у глибоких борознах на його обличчі, і він додав:— А ви, адвокати, ще не винайшли способу уникнути цього клятого податку на прибуток? Він таки дошкульно б'є по успадкованому капіталу. Раніше я мав щорічно дві з половиною тисячі, а тепер одержую злиденних півтори тисячі, а вартість життя зросла вдвічі.

— Атож!— буркнув Сомс.— На іподром хоч не потикайся.

На обличчі Джорджа промайнула іронічна посмішка самозахисту.

— Ну що ж,— сказав він,— мене виховали для безділля, і тепер на старість я біднію з кожним днем. Ці лейбористи хочуть обібрати нас до нитки, перш ніж доведуть країну до занепаду. З чого ти тоді житимеш? Я працюватиму шість годин на день, навчаючи політиків розуміти жарти. Послухай моєї поради, Сомсе: стань членом парламенту, забезпеч собі чотириста фунтів і найми мене вчителем.