Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз». Краткое содержание книги:
— Ні! — Річард озирнувся, побачив свою сорочку і знову надів її.
Сестра Верна, що стояла на краю галявини, насторожено стежила за ним. Він повернувся до Дю Шайю:
— Зараз у мене є інші справи. З вбивствами покінчено. Ми з сестрою Вірною повинні потрапити до Палацу. Дю Шайю поцілувала його в щоку. — До зустрічі, Річард Шукач, Кахарін і мій чоловік!
49
Річард і сестра Верна дивилися з зеленого пагорба на долину. Там, внизу, виднілося величезне місто. У променях призахідного сонця сяяли черепичні дахи.
Річард ще ніколи не бачив міста з такою впорядкованою забудовою. На околицях будинки були маленькі, але чим ближче до центру, тим вони ставали більше і красивіше. Навіть тут, на пагорбі, чути було гул тисячного натовпу і гуркіт кінних возів. Видовище настільки захопило Річарда, що він навіть забув, що прийшов сюди не по своїй волі. Здавалося, це місто не можна оглянути повністю, навіть якщо ходити по ньому кілька днів.
Внизу, звиваючись, текла річка, і частина міста на дальньому березі була приблизно вдвічі більше, ніж на їхньому. У дельті цієї величної річки розташовувалися портові будівлі: на березі і на воді виднілося безліч човнів і величезних суден під білими вітрилами. Серед них були навіть трищоглові кораблі. Річард і не знав, що кораблі бувають такі великі.
Вдалині, на горизонті, він побачив море, освітлене сонцем.
На одному з островів височів величезний палац, схожий швидше на фортецю.
Стіни, фортечні вали, башти, криті дворики становили ціле містечко з гаями, галявинами і ставками. Палац-фортеця панував над островом, придушуючи його своєю міццю. Звідси, зверху, коли вулиці міста, що розходяться від центра в усі сторони, здавалися тонкими, палац цей нагадував великого павука, що зачаївся посеред павутини.
— Он Палац пророків, — сказала сестра Верна.
— Тюрма, — кинув Річард, не дивлячись на неї. Не звертаючи уваги на його зауваження, вона продовжувала:
— Місто називається Танімура і стоїть на річці Керн. Сам же палац стоїть на острові Халзбанд.
— Ось як! — Вигукнув вражений Річард. — Схоже на злий насмішку!
— Чому? Хіба «Халзбанд» має якесь особливе значення?
— Так називають нашийник, що надягають на мисливського яструба.
Вона знизала плечима:
— Ти надаєш занадто багато значення дрібниці.
— Так? Ну що ж, подивимося.
Коли вони дісталися нарешті до місць, знайомих сестрі, провідники бака-банмана покинули їх. У густих лісах, де до того ж багато боліт, було дійсно легко заблукати. Втім, Річард відчував себе як вдома.
Єдиний раз за час їх дводенного подорожі сестра Верна сказала Річарду, що шкодує про те, що йому довелося вбити тридцять чоловік.
Розчулений і трохи здивований її щирістю, він подякував їй.
Зараз, дивлячись на родючу долину, яка простягалася внизу, він запитав:
— А чому я не бачу тут розораних полів? Адже для такої кількості народу треба багато їжі.
Сестра Верна показала на дальню частину міста.
— Полів багато по ту сторону ріки. По цей бік немає спокою ні для людей, ні для тварин. Від бака-бан-мана виходить постійна загроза.
— Так вони тут не обробляють землю тільки тому, що бояться бака-банмана?
— Бачиш он там темний ліс? — Простеживши за її поглядом, Річард побачив безліч величезних, кострубатих, оброслих мохом дерев. Ліс дійсно здавався темним і похмурим. — Це Хагенський ліс. Він тягнеться на кілька миль. Бережись цього лісу! Всі, хто зустрічав там захід сонця, гинули. Багато хто загинув ще до заходу сонця.
Цей ліс — джерело чорного чаклунства.
Дивна річ: коли вони поскакали до міста, Річард зловив себе на тому, що йому важко відвести погляд від темного і похмурого лісу, немов він відповідав похмурому настрою самого Річарда, немов між ним і лісом було щось спільне.
Зблизька місто Танімура здавалося не таким привабливим, як здалеку.
Безлад і запустіння панували на околицях. Назустріч раз у раз траплялися бідно одягнені люди, які штовхали перед собою візки з мішками, дровами, шкірами і навіть зі сміттям. По обидві сторони дороги безліч дрібних торговців продавали Овочі, смажене м'ясо, чоботи, намисто, зелень і ще багато всякої всячини. Запах смаженого м'яса злегка заглушав сморід дубильних майстерень.
Якісь обшарпанці з криками й сміхом грали в карти або в кості. У вузьких і тісних провулках стояли старі халупи з жерсті і парусини. Голі дітлахи возилися в калюжах і бігали по брудних вулицях, граючи в квача. Жінки, сидячи навпочіпки, прали білизну в коритах і перемовлялися між собою.