Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

— Річард, — вона відвела погляд, — я знаю, ми відчуваємо і думаємо по-різному. Ми з різних світів і не дуже любимо один одного. Але я прошу тебе зрозуміти, що справа тут не в моїй впертості. Ти вірно тоді сказав, що дієш як Шукач, а не як мій учень. Я не знаю як, але це теж пов'язано з пророцтвом. Головна роль зараз належить тобі. Я глядачка. Якщо загинеш ти, то, можливо, загину і я. — Вона подивилася на нього. — Я не знаю, як тобі допомогти. Вони оточили нас і стежать за нами.

Якщо я спробую втрутитися, вони вб'ють мене. Це пророцтво — про тебе. Про тебе і про народ бака-бан-мана. До мене воно не відноситься. Я не знаю сенс пророцтва, і, бачу, ти теж не знаєш. Просто пам'ятай про нього, і в потрібний момент воно допоможе тобі. Спробуй закликати свій Хань, якщо тобі це вдасться. Річард стояв, схрестивши руки на грудях. — Добре, сестра, я спробую. Шкода, що я погано вмію розгадувати такі загадки. І — якщо мене вб'ють — спасибі тобі за все.

Він подивився на небо, на щільний шар хмар, приховував місяць. Темрява на руку його ворогів. Ну що ж, темрява може стати і його перевагою.

Раніше, вдома, він був лісовим провідником, і нічний ліс не лякав його.

Нічний ліс — його стихія. Він не прийме їх правил гри. Крадькома, він відійшов від сестри і, причаївшись, став тінню.

Перший, кого він виявив, дивився в іншу сторону. Мовчазний і нерухомий, Річард стежив за темною фігурою в просторому одязі, що стояла, схиливши коліно, і спостерігала за сестрою.

Затамувавши подих, він короткими перебіжками наближався до супротивника. Ось він вже на відстані витягнутої руки. На відстані дюйма.

Річард завмер. Противник схопився, але він був вже дуже близько. Він відкинув убік лежало на землі спис і, одним ударом оглушивши ворожого воїна, поспішив сховатися, поки той не підняв тривогу.

«Ну що ж, — подумав Річард, — поки принаймні обійшлося без кровопролиття».

З темряви з'явився ще один чоловік… Другий… Третій… Річард зрозумів, що він оточений.

Одягнені в деревного кольору туніки, вони були практично невиразні в лісовій гущавині. Їхні обличчя приховували маски. Лише темні очі блищали у вузьких прорізах. І ці очі виражали похмуру рішучість.

Бігти було нікуди. Два кільця воїнів бака-бан-мана повільно кружляли навколо нього. Він обвів поглядом околиці. Може, все-таки вдасться обійтися без вбивств?

— Хто з вас буде говорити? — Запитав він. Воїни з внутрішнього кільця кинули запасні списи на землю, вістрями до Річарда. Не відводячи від нього поглядів, кожен взяв у руки по спису. Ті, що стояли подалі, опустили щити і списи на землю і по черзі торкнулися руків'я мечів.

В такт якомусь древньому заклинанню обидва кільця воїнів повільно почали рухатися по колу.

— Хто з вас буде говорити? — Знову запитав він, уважно стежачи за їх рухами.

З туману з'явилася темна постать, одягнена в довгі одягу.

— Я — Дю Шайю. Я буду говорити від імені всіх бака-бан-мана.