Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

— Ну що ж, ходімо? — Запропонувала сестра Феба.

Несподівано сестра Верна запитала:

— Сестра Феба, що це за воїни в незнайомій мені формі, яких я бачила в місті? Феба задумалась.

— А, ці війська… — Вона махнула рукою. — Кілька років тому у нас трапився переворот. У той час тебе якраз не було. У Старому світі знову новий уряд.

Тепер замість всіх цих королів у нас імператор. — Вона подивилася на сестру Жанет. — Як вони там себе називають?

Сестра Жанет задумалась, дивлячись в стелю.

— Ага, ну так. Вони називають себе «Імперський Орден», і у них є імператор, це ти вірно сказала. Сестра Феба похитала головою:

— Все це дурниці. Уряди приходять і відходять, а Палац пророків залишається. Рука Творця захищає нас. Так підемо ж, треба познайомити наших.

Вони довго йшли по пишних залах і коридорах. Річард відчував себе як на ворожій території. І ще він відчував, що магія меча намагається захистити його. Поки що він тримав лють меча під контролем. Часом він ловив — сердиті погляди сестри Верни. Вже вона-то добре його знала.

Нарешті вони увійшли у величезний зал з двома ярусами балконів і зі склепінчастою стелею, прикрашеною фресками, які зображували безліч людей в просторих шатах, що оточували сяючу фігуру. Паркет був викладений з темних і світлих квадратиків. У залі знаходилося, здається, не менше ста жінок, причому багато стояли на балконах. На другому ярусі Річард помітив кілька хлопчиків і дорослих чоловіків. Жінки — очевидно, всі сестри Світла, були у святкових вбраннях самих різних кольорів і фасонів, від скромних до кокетливих. Чоловіки і хлопчики також були одягнені по-різному, але дуже скромно — так, як, на думку Річарда, личило тільки високородним панам.

При їх появі настала тиша. Потім всі вибухнули оплесками.

Сестра Феба вийшла на середину залу і підняла руку, закликаючи всіх до мовчання.

Оплески стихли.

— Сестри! — Голос Феби тремтів від хвилювання. Прошу всіх привітати сестру Верну, яка повернулася додому. — Оплески поновилися, але сестра Феба знову підняла руку. — А тепер я хочу представити вам нашого нового учня, нове дитя Творця. — Вона зробила жест, немовби запрошуючи Річарда виступити вперед. Він підійшов до Феби, за ним — сестра Верна.

Сестра Феба пошепки запитала:

— Річард… чи є у тебе прізвище?

— Сайфер, — відповів він неохоче. Вона повернулася до слухачів.

— Привітаємо ж Річарда Сайфера, який прибув до Палацу пророків!

Знову пролунали оплески. Річарда злило, що він опинився в центрі уваги. Присутні жінки були різного віку — від тих, кого цілком можна було назвати бабусями, до таких, яких ще навряд чи можна було назвати жінками, пухкенькі й худорляві, блондинки і брюнетки. Річард звернув увагу на жінку, що стояла поблизу. Вона посміхалася йому так, наче він був дорогою її серцю людиною, і штовхала ліктем зарозумілу жінку, свою сусідку, щоб та аплодувала разом з усіма.

Річард уважно оглядав зал, вивчаючи входи і виходи, розташування коридорів і пости. Коли оплески нарешті вщухли, до нього підійшла дівчина в блакитній сукні з білим мереживом — зовсім, як весільна сукня Келен, Незнайомка зупинилася прямо напроти нього. Вона була років на п'ять його молодше, на голову нижче, з пишними каштановим волоссям і великими карими очима.