Волинь
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Волинь». Краткое содержание книги:
Автор описує події, які відбувалися на Волині: бої між поляками та більшовиками у 1914–1918 роках, між Центральною Радою та більшовиками у лютому 1918 року, рух українського відродження, терор польської влади у 30-х роках. Дія відбувається у відносно короткому часовому проміжку, та цей час був вирішальним для цілого народу і визначив його минуле і майбутнє.
— Ах, Женю! Дивіться! Тут сто тисяч! Купа марок. Це ж ми витанцювали. Рахуйте!
Женя також захоплюється купою грошей. Бере пачку й швидко маленькими прозорими пальцями рахує. Володько рахує також. Вона часто його перебиває, обоє збиваються й починають спочатку. Женя весело сміється, б'є його по руках.
На сцені виграє музика танець, у залі танцюють, але Володько не чує того. Женя також швидко забула про танець. За лаштунки прибігає Олег.
— Олег! Ви не танцюєте? — кидає Женя між рахунками, дивиться на нього, а пальці її швидко перебирають папірці.
— З ким? — питає Олег.
— … двадцять один, двадцять два, двадцять три… Боже мій! З Розою, з Неонілою Адріянівною, з Галею, з Олею, зо мною, з дівчатами… Тьху! Чотири, п'ять… Проклята лампа. Так мало світла…
— Йду! Танцюю! — крикнув Олег і вибіг.
— Ах! — вирвалось у Жені, і вона відірвала очі від грошей.
— Що, Женю? — спохватився Володько.
— Злякалась. Ні, то парик. Фу, яка я дурна! — вона дивилась просто на Володька. Він не міг видержати її погляду, червонів, дивився на другий маленький столик. Там перуки, барви, маски… І раптом Женя збирає всі полічені гроші в одну купу й гукає: — Володю! Дивіться! Володьку!
Володько здригнувсь і поглянув на неї. Вона тримала на руці купу грошей, але дивилась на нього.
— Нате! — сказала. — Ви сьогодні принц, багач, красунь! Ви… — увірвала, але одразу додала: — чудовий! Я вас люблю, Володю!
Вона це хотіла сказати жартом. Вона говорила таке всім. Але це вирвалось у неї по-українському, через те вийшло трішки інакше. Це вона також відчула й густо почервоніла. Одна її рука лежала на столі з грішми, і Женя помітила, що вона тремтить, і що Володько бачить це також.
— Ах, це дурне! Нате гроші! Ходім. Тут нікого нема! — викрикнула вона вривно й схвильовано. Володько встиг сказати:
— Панно Женю! Дякую за ваші очі! Я їх буду носити з собою.
Він взяв від неї гроші й запхав до всіх кишень.
— Підем в танець! — сказав швидко.
— Підем!
Взяв її руку й потиснув. Вона швидко, нервово відповіла. Зніяковілі обоє й просто через сцену коло музик вийшли. Музики саме урвали танець. Володько й Женя лишились у всіх на очах. Хтось гукнув: «Женю!» Другий (це був Олег) крикнув: «Володьку!» і всі голосно, рясно заплескали. «Козачка! Козачка!» — загукали. Але Женя, червона, мов жарина, вирвала від Володька свою руку й плигнула між публіку. Володько вернувся назад за лаштунки.
Це сталось несподівано, і через те схвилювало Володька. Підійшов до столу й присів на стілець. Ліва рука лягла на столі. Чув неспокій, тремтіння… Боявся, що ось зараз сюди ввірвуться люди й побачать його таким. Одночасно було йому приємно й весело. Ріс, горів і, здавалось, виповняв собою цілий простір.
І дійсно. За хвилину було тут повно людей. Лінкерт, Саша, Роман. З'явилися вже пляшки.
— Пий! — підносять Володькові чарку.
— Ні! Сьогодні не п'ю! — відмовив твердо й рішуче.
— Дурень! — проговорив Роман і вихилив.
— Браво, браво! Володя не п'є! Принаймні один знайшовся, — загомоніли дівчата, а особливо Галя й Женя.
— Кричіть! — говорив Лінкерт. — Горілка шана й радість. Хто не курить, не п'є — не мужчина. А жінки, що таких люблять — кури й мізерія.
— А ті, що п'ють — тваринки, що хрюкають! — докинула котрась. Шум, гамір, рух. Галя знайшла собі обрізок дошки й присіла. У неї на руках примостилась Женя. Оля принесла торти. Самі пекли, самі принесли й самі себе гостять. Оля вся сяє, до всіх сміється, меле приємну нісенітницю й сама з себе регоче. Володько хвилинку сидів тихо.
— А, панове! Забули! Скільки грошей? — викрикнула Галя.
Володько зрозумів, про які гроші гутірка. Він став і, вдаряючи себе по кишенях, казав:
— Ось! Тут! Повно! Ще не встиг полічити! Женя швидко затупцяла ногами й закричала:
— Галю! Ти ідіотка! Як тобі хочеться говорити про гроші! Рома! Дай мені чарочку. Скорше!
— От, це так! — сказав Лінкерт. — Лий! Женя герой! Повно лий!
— Ха-ха-ха! — заходилась реготом Оля, а Галя зіпхнула з колін Женю.
— П'янице! Геть! — сказала вона й струсила на колінах сукню.
Роман підскочив з чаркою. Женя взяла її, дзвінко засміялась і випила половину. Решту вилила через голову.
— Так п'ють в селі! — весело сказала вона й взяла кусник хліба.
Увійшов Сергій з двома порожніми пляшками.
— Ну, що? — зірвався до нього Володько.
— Витягли! — сказав Сергій… — І ще хочуть.
— Досить! Хай грають. Почастуй краще хористів.