Кров на снігу
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Кров на снігу #1
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7319-8
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Кров на снігу». Краткое содержание книги:
Улав — надзвичайно «обдарований» кілер, що працює на одного з найвпливовіших кримінальних авторитетів Осло. Проте не типовий кілер: крім хисту до холоднокровного вбивства, він має дивовижну схильність до глибокого кохання. І, попри дизлексію — нездатність правильного і швидкого розпізнавання слів, Улав — блискучий, гіпнотично-спокійний оповідач з неабиякою уявою. Останнє замовне вбивство або піднесе його на вершину професійної майстерності, або стане його найбільшою помилкою, адже закохатись у дружину власного боса, яку до того ж той наказав прибрати, крок дуже необачний…
— Не знаю.
— Знаєш, знаєш! То як?
— Облишмо.
— Ні.
Я бачив, що Кляйн не відчепиться.
— По-перше, Гофман мені не бос. По-друге, я нічого не відчуваю.
— Ясно ж, він твій бос!
Я чув низькі обертони люті в голосі Кляйна.
— Якщо тобі так кортить.
— А чого б це він не був твоїм босом?
— Байдуже.
— Слухай, розумнику, ти хочеш, щоб ми сьогодні рятували твою дупу з халепи. То як стосовно того, — він потер складеними пучкою великим, вказівним і середнім пальцями, — щоб дати нам щось на знак подяки?
Фургон робив різкі повороти, і ми ковзали сідалами по полірованих віках своїх домовин.
— Гофман сплачував мені за послуги поштучно, — сказав я, — і, таким чином, він був моїм клієнтом. А поза тим…
— «Клієнтом»?! — повторив Кляйн. — То Мао був «штукою»?!
— Якщо Мао — це хтось, кого я впорав, то Мао був штукою. Мені дуже прикро, якщо ти був до нього емоційно прив’язаний.
— «Емоційно прив’я…» — Кляйн захлинувся обуренням, його голос затремтів.
Він замовк і глибоко вдихнув.
— Як гадаєш, експедиторе, довго тобі жити після цього?
— Сьогодні за штуку Гофман, — відповів я на те. — Пропоную зосередитись на цій обставині.
— А коли ми його впораємо, — просичав Кляйн, — штукою стане хтось іще.
Він люто зиркнув на мене, навіть не намагаючись приховати ненависть.
— З огляду на те, як тобі подобається мати боса, — сказав я, — можливо, я мушу тобі нагадати, який наказ ви отримали від Рибалки.
Кляйн уже був підніс свій потворний дробовик, але Данець поклав долоню йому на плече.
— Кляйне, не бери близько до серця.
Фургон уповільнив рух. Молодий водій кинув через скло:
— Хлопці, час вам вкладатися у ваші вампірячі ліжечка.
Кожен з нас підняв віко своєї ромбовидної труни і увіпхався всередину. Перш, ніж опускати своє віко, я зачекав, аж доки Кляйн опустить своє. У нас було по два гвинти для кріплення віка зсередини. Тільки два-три оберти. Достатньо, щоб утримати віко на місці. Але не настільки міцно, щоб це завадило належної миті блискавично висмикнути гвинти і скинути віко. Я більше не хвилювався. Але коліна мені чомусь тремтіли. Дивно.
Фургон зупинився, двері відчинились і зачинились, і я почув голоси іззовні.
— Дякую, що дозволили нам скористатися зі склепу, — промовив голос водія.
— Ото ще скажете!
— Мені обіцяли, що хто-небудь допоможе занести їх всередину. — Та вже ж. Не сподівайся, що мертвяки самі труни тягатимуть.
І грубий сміх. Я зрозумів, що нас зустрів хтось з могильників. Задні двері фургона відчинились. Я був найближче до них і відчув, як підхопили мою труну. Я намагався лежати абсолютно нерухомо. З долу і з боків труни були повітряні отвори, і, коли мене заносили в коридор, крізь них в морок моєї труни проникали промінчики світла.
— То це та сім’я, що загинула на Тронхеймському шосе?
— Так.
— Я читав про це в газеті. Жах. То їх поховають десь там, на півночі?[28]
— Атож.
Ми почали спускатися у підземелля, і я, ковзнувши в труні, вдарився головою. «Нехай вам дідько! — лайнувся я подумки. — Чи ви не знаєте, що небіжчиків завжди заносять ногами вперед?»
— То ви не могли до Різдва вже й завезти їх одразу на місце?
— їх ховатимуть в Нарвіку, а це на два дні дороги.[29]
Носії зачовгали ногами, збившись на короткі нерівні кроки. Зараз ми рухались вузькими кам’яними сходами. Я добре пам’ятав їх.
— То чому не перевезти їх літаком?
— Зацікавлені особи розважили, що це задорого стане, — пояснив молодий чоловік.
Він гарно справлявся. Якби міг, я порадив би йому, щоб сказав — коли запитань стане забагато, — що він тільки нещодавно прийшов працювати у похоронне бюро.
— А поки що неодмінно треба, щоб вони цей час перебули у церкві?
— Так. Різдво, і таке інше.
Труна знову вирівнялась.
— Що ж, можна зрозуміти. Надто, що місця, як бачиш, не бракує. Тільки іще одна труна — цього небіжчика завтра ховають. Еге, бачиш, труна відкрита, бо невдовзі збереться родина, щоб оглянути його. Ми можемо оцю труну поставити отам на козла.
— Можна поставити просто на підлогу.
— Поставити просто на бетонну підлогу?
— Так.
Вони вже зупинились, але здавалося — вагаються, що робити далі.
— Як хочеш, діло хазяйське.
Мою труну поставили на підлогу. Я почув скрегіт біля своєї голови, а тоді — кроки, що віддалялися.
Я був на самоті. Визирнув в один з отворів. Не зовсім на самоті. Наодинці. Наодинці з трупом. «Штука». Мій небіжчик. Останнього разу я теж був тут наодинці… Моя мама видавалась такою маленькою у своїй труні. Висушеною. Можливо, її душа забирала всередині неї набагато більше місця, ніж це буває в інших людей. Потім поприходили її рідні. Я ніколи раніше не бачив родичів з маминого боку. Коли мама зійшлася з моїм батьком, її батьки розірвали з нею стосунки. Мої бабуся і дідусь, дядьки і тітки не могли змиритися з думкою, що хтось у їхній родині сплутається з кримінальником. Єдине їх втішило — це те, що вона переїхала до нього у східну частину міста: чого очі не бачать, того й серцю не жаль. Але я таки потрапив їм на очі. У поле зору моїх бабусь і дідусів, дядьків й тіток, які до цього часу були для мене людьми, про яких мама згадувала тільки тоді, коли бувала п’яною або під кайфом. Перші слова, які я почув від будь-кого з моїх родичів, крім, власне, батька й матері, були слова співчуття. Близько двадцяти родичів сказали мені, як їм шкода; відбулось це в церкві у західній частині міста, близько — шапкою докинути — до того місця, де мама зросла. А потім я мусив знову повернутись на лівий берег і вже ніколи не побачив жодного з них вдруге.
28
Місто Тронхейм (одне з найвизначніших у Норвегії) розташоване на північ від Осло — відповідно, Тронхеймське шосе веде на північ від столиці.
29
Місто Нарвік розташоване на північ від Полярного кола.