Кров на снігу
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Кров на снігу #1
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7319-8
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Кров на снігу». Краткое содержание книги:
Улав — надзвичайно «обдарований» кілер, що працює на одного з найвпливовіших кримінальних авторитетів Осло. Проте не типовий кілер: крім хисту до холоднокровного вбивства, він має дивовижну схильність до глибокого кохання. І, попри дизлексію — нездатність правильного і швидкого розпізнавання слів, Улав — блискучий, гіпнотично-спокійний оповідач з неабиякою уявою. Останнє замовне вбивство або піднесе його на вершину професійної майстерності, або стане його найбільшою помилкою, адже закохатись у дружину власного боса, яку до того ж той наказав прибрати, крок дуже необачний…
— Усунення Гофмана дасть тобі можливість заробляти настільки більше, що сплата мого гонорару не стане відчутною втратою.
Запала пауза. Нетривала.
— Скільки?
— Сорок тисяч.
— Згода.
— Завтра готівкою, в рибній крамниці зранку.
— Гаразд.
— І ще одне. Я не хочу ризикувати, приходячи в крамницю сьогодні ввечері, — люди Гофмана крутяться занадто близько. Надішли по мене фургон за стадіон Бішлет на сьому вечора.
— Гаразд.
— У вас уже є домовини та фургон?
Рибалка не відповів.
— Вибач, — сказав я. — Я звик, що мушу сам усе влаштовувати.
— Якщо у тебе більше нічого?..
Ми разом поклали слухавки. Я застиг, втупившись у телефон. Рибалка пристав на сорок тисяч не змигнувши оком. Мене влаштувало б навіть п’ятнадцять. Чи здогадувався про це старий гендляр? Виходить на те, що не здогадувався. Інакше його поведінка була б нелогічною. Мені слід було здогадатись. Мені слід було просити шістдесят. Може, навіть вісімдесят. Але нині було вже запізно. Треба було радіти, що я взагалі спромігся переграти умови угоди.
Як правило, я починаю тривожитись раніше, ніж за добу до роботи. А потім, коли починається відлік часу на години, я стаю дедалі спокійнішим.
Цього разу все було так само.
Я зазирнув до туристичної агенції і замовив квитки до Парижа. Вони також порекомендували невеличкий готель на Монмартрі. За розумною ціною, але затишний і романтичний, сказала жіночка-турагент.
— Чудово, — погодився я.
— Різдвяний подарунок? — усміхнулася жіночка, друкуючи у заявці на бронювання ім’я дуже подібне до мого, але не зовсім ідентичне. Наразі, ні. Я виправлю його перед самісіньким від’їздом. У неї самої був бейджик з ім’ям, почеплений на вилог грушево-зеленого піджака, — напевне, уніформа агенції. Густий макіяж. Нікотинові плями на зубах. Засмага. Можливо, поїздки по сонячних курортах були частиною її службових обов’язків. Я сказав, що повернусь наступного дня зранку, щоб сплатити в повному обсязі.
Я вийшов на вулицю. Подивився ліворуч і праворуч. Пошкодував за темрявою.
Дорогою додому я упіймав себе на тому, що імітую її. Марію:
— Оце… вже… все…
О п’ятій я спакував дві валізи.
— Все, що тобі знадобиться, ми зможемо купити в Парижі, — сказав я Коріні, яка, здається, непокоїлася набагато більше за мене.
О шостій я розібрав, почистив і змастив свій пістолет, а тоді знову зібрав його. Вклав набої в магазин. Прийняв душ і одягнувся у ванній кімнаті. Обміркував усе, що мало відбутися. Обміркував, як подбати про те, щоб Кляйн не спромігся зі мною порахуватись. Я вбрався у свій чорний костюм. Всівся у крісло. Я упрівав. А Коріну били дрижаки.
— Нехай щастить! — побажала вона.
— Дякую, — відповів я, підвівся і пішов.
Розділ 16
Я тупцював у темряві на схилі за старим ковзанярсько-футбольним стадіоном.[27]
В «Афтенпостен» писали, що ніч має бути винятково морозною і знаменуватиме рекордне похолодання впродовж кількох наступних діб.
Чорний фургон під’їхав до краю тротуару точнісінька о сьомій вечора. Ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше. Я оцінив це як сприятливий знак.
Я відчинив задні двері і стрибнув усередину. Кляйн і Данець сиділи кожен на своїй білій труні. Обидва були вбрані в чорні костюми і білі сорочки з краватками, як я і просив. Данець привітав мене якимсь дотепом своєю гортанною рохкальною мовою, натомість Кляйн тільки мовчки глипнув на мене. Я сів на третю труну і постукав у віконце водійської кабіни. За кермом того вечора сидів той самий хлопчина, що так блискавично ідентифікував мене, коли я вперше увійшов у рибну крамницю.
Дорога до Ріської церкви петляла тихими житловими кварталами. Я не міг бачити їх, але я знав, які вони.
Я принюхався. Чи цей фургон не є одним з тих, що Рибалка застосовує для своїх перевезень? Якщо так, я сподіваюсь, він — заради власної безпеки — поставив на ньому фальшиві номерні знаки.
— Звідки фургон? — запитав я.
— Стояв припаркований в Екеберзі, — відповів Данець. — Рибалка попросив знайти що-небудь «помірно похоронне».
Він розреготався і повторив:
— «Щось помірно похоронне».
Я не став розпитувати далі, чому так смердить рибою. Я зрозумів, що то від них самих так відгонить. Згадав, що від мене теж відгонило рибою після візиту в підсобку крамниці.
— Як воно, відчуття? — запитав раптом Кляйн. — Лаштуємось відправити без зворотної адреси твого власного боса?
Я знав, що нам з Кляйном не варто надміру справдуватися.
27
На час описуваних подій стадіон Бішлет (арена зимової Олімпіади 1952) іще старий, побудований на початку 1920-х. У 2004 році стадіон знесли і на місці старого звели новий.