Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Ну, ходи!
Та чоловік одразу почув, як б'ється його серце, як кров тече у тілі. І подумав, що він, правду кажучи, ще в таких літах, коли жити хочеться. Оглянувся довкола — на хату, на сад. За садом видно гори… А Смерть держить простягнуті руки, хоче його взяти! Пошкодував чоловік віддати життя за малого сина. Почув, як кінь заіржав у стайні, як пес загавкав на прив'язі. І так йому зробилося тяжко! А Смерть уже й квапить:
— Ну, чого стоїш?
— Я ще не готовий, — відповів чоловік і зник у своїй хаті. Але тепер уже не смів поглянути синові у вічі. Сів до столу, тяжко схилив голову й мовчить.
Вийшла надвір сестричка. Побачила, що хтось у саду стоїть і чекає. Коли дівчинка підійшла, Смерть до неї каже:
— Не бійся мене. Я маю забрати твого братика.
Дівчинка теж почала просити:
— Не забирай братика, забери мене! Я його люблю більше, як саму себе.
— Раз так, ходи зі мною! — і Смерть простягнула свої довгі руки.
Та дівчині привиділося, що зорі на небі ніколи ще так ясно не світили. Почула, як за садом шумить потічок… І подумала собі: «Моє життя тільки починається. А воно таке красне! Брат менший — знає мало. Йому не так шкода помирати…»
Дівчина без слова утекла до хати.
А над ранок надвір вийшла мати. Не бачила довкола нічого, бо очі заливалися сльозами. Та до неї озвалася Смерть:
— Я прийшла забрати твого сина.
Мати попросила:
— Забери мене. Тільки попрощаюся із сином — і прийду.
— Я тебе чекаю! — промовила Смерть.
Мати вернулася до хати і мовчки довго-довго дивилася на сина. Та подумала, що хлопчик залишиться живим, і так легко стало їй на серці…
Вийшла надвір, дивиться: де Смерть? А довкола нікого не видно. Тільки на дорозі хтось дибає геть.
— Чекай! — гукнула мати.
Та її не чули.
Мати знову забігла до хати. Бачить — син усміхнений, здоровий.
І казці кінець.
Жінка і курочка
Жила раз стара баба та мала курочку. Тоту курочку так бавила й пестила, як би яке котятко. За то несла їй курочка щодень по однім яйці.
Але стара не вдовольнялася одним, та й захотілося їй, що та курочка хоч по двоє або аж по троє яєчок на день несла. Ну що тут робити? От коротка рада: «Чим ми кому ліпше, так і він нам».
І стала курочку ще ліпше доглядати і пхати в неї, як в дірявий мішок. Коли же курка спаслася та стовстіла, то й цілком нестися перестала.
Якщо замного жадаєм, то й то тратим, що маєм.
Жінка й силач
Чоловік був не беручкий до роботи і легкого сумління. Він не знав, що жінка його дуже сильна, як впадає у нерви, то часом її бив. Так не раз бив, що вона сховається під піч, а він вхопить кочергу і бодай кочергою наштурхає.
Базарного дня збирається з жінкою на ярмарок: везуть поросят продавати. Доїхали до міста, а тут йде юрба людей, бубнярі бубнять, а попереду — височезний, здоровий і сильний богатир. Зупинився серед майдану, бубняр оголошує:
— Слухайте, люди! Сходіться на міську площу! До нас приїхав борець з світовим ім'ям, і він буде боротися, якщо надибає пару по собі!
Йдуть далі, а борець так бутить на людей, як той віл, що хоче бити:
— Бу-у! Бу-у!
А ця жінка, що їхала на возі, вчула його голос і відзивається:
— Бу! Бу!
Чоловік перелякався і каже:
— Тихо, жінко, то є світовий борець.
— Ну-ну, та й я на світі живу.
Борець минає віз і знову:
— Бу-у! Бу-у!
А жінка з воза:
— Бу! Бу!
— Та тихо, бідо, бо він зараз прийде до нас, та й кісток не позбираєш.
— Яка, чоловіче, біда? Біди ще нема, хіба буде, — і знову бутить.
А борець підходить до воза, злапав коня за капистру й подає руку жінці:
— Здорова будь, сестро!
— Здоров, брате!
Той потис жінці руку, а вона сміється:
— То вже вся сила твоя?
Він піднатужився, а вона далі сміється:
— Все вже?
— Все.
— То дозволь тепер мою силу випробувати.
Як взяла його за руку, як потисла, то шкіра на пальцях потріскала, лише голі кістки лишилися. Борець подивився на руку й каже:
— Ну, сестро, не встидно мені з тобою боротися. Підемо на плац.
— Підемо.
Поки зібралися люди, посиділи обоє. Через якоїсь півгодини він каже:
— Я на тебе вже надивився, а ти на мене. Тепер ще треба, аби люди на нас надивилися. Пора братися до роботи.
— Як боротися, то боротися.
Вийшли на плац, узялися попідсили, але побороти її силач не може. Каже:
— Тепер, сестро, весна, то я заб'ю тебе у землю, як колика.
— Прошу дуже.
А міський плац утрамбований, земля тверда. Борець підняв її над собою й по кісточки забив у землю.