Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть
- Автор: Остоу Микол
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”
- ISBN: 978-966-343-901-3
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Самиздат
Электронная книга - «Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть». Краткое содержание книги:
— Я вже поклав їх на стіл у їдальні, люба, — запопадливо зазначив Лео. — Гаразд, гаразд — я перенесу їх на столик у вітальню, — пробелькотів він, зустрівши невдоволений погляд дружини.
— Дякую, мій любий. Бо якщо у мене знову трапляться фантомні перейми, то це вже буде занадто. Я і близько не підійду до їдальні, поки ми не викинемо всю нечисть з нашого будинку.
— Значить, ти зараз перечитаєш зібрані матеріали, потім ще раз їх переглянеш увечері? Ти встигнеш їх підготувати ще до вечері? — жваво спитала Пейдж, складаючи подумки план дій.
— Я займуся ними в першу ж чергу, чесне скаутське! — відповіла Пайпер, піднісши руку в скаутському салюті, й додала, поглянувши на годинник: — Невеличка поправка: я займуся матеріалами в другу чергу, бо за годину нам із Ваятом треба йти до клубу «Мама і я».
Пейдж кинула на Пайпер незадоволений погляд.
— Які ще там «Мама і я», Пайпер? Вчора ми збиралися полишити свій будинок на півроку! Тобі не здається, що є речі важливіші за батьківський клуб?!
— Можливо, — погодилася Пайпер. — І ось що я хочу сказати. Останнім часом наше родинне життя аж ніяк не можна було назвати спокійним. То Ваят випадково щось утне, то будинок на нас відв’яжеться по повній програмі, і цей безлад дуже погано вплинув на нас — на всіх нас. І на Ваята теж. Так, ми — відьми. Ми знаємо своє ремесло. Але ж мій син ще надто малий, щоб осягнути, що тут коїться. І я зроблю все від мене залежне, щоб допомогти Ваяту жити настільки нормальним життям, наскільки це можна дозволити — будь певна. — Пайпер замовкла, схрестивши на грудях руки. Вигляд у неї був навіть войовничіший, аніж вона розраховувала.
— Якщо це тобі хоч якось допоможе, Пейдж, я розпитаю в Старійшин про історію Холівелл Менор, поки Пайпер з Ваятом підуть до клубу, — люб’язно запропонував Лео.
Пейдж було розтулила рота, щоб заперечити, але відразу ж його стулила, вирішивши, що нехай так і буде. Лео, що сидів за кухонним столом поруч із Пайпер, легенько кивнув.
Вираз обличчя Пейдж трохи пом’якшав.
— Ти маєш рацію. Я увесь час тільки й думаю про те, як нам примирити наше відьомське єство з нашим єством звичайної людини. — Вона простягнула руку і скуйовдила ще ріденьке волоссячко на голові Ваята. — І це тим більше, коли йдеться про мого племінника. — Пейдж кинула на Пайпер щирий і співчутливий погляд. — Бажаю вам добряче повеселитися, — сказала вона.
— Вам у нас подобається? — жваво прощебетала Селеста, жінка, у помешканні якої цього разу проводилися збори клубу «Мама і я».
Зазвичай Пайпер не подобалися жінки, які цвірінчали або щебетали, але їй так приємно і затишно було зі своїм сином займатися усім тим, чим займаються звичайні люди, що у відповідь вона аж засіяла.
— Мені подобається, гадаю, що і Ваяту також. — З цими словами Пайпер кивнула на малого: той сидів на підлозі за кілька футів від них і жартома погрожував іншому малюкові м’яким іграшковим тигром.
Вона окинула поглядом ігрову кімнату — це було велике фешенебельне приміщення, яке могло б скласти конкуренцію більшості парків відпочинку. Стіни кімнати були яскраво розфарбовані, а підлогу вкривав товстий пухнастий килим. На дальній стіні висів величезний плоский телеекран, на якому з притишеним звуком демонструвалася якась передача, присвячена вихованню дітей. Селеста виявила винахідливість і творчий підхід, розділивши кімнату на дві зони: в одному кутку знаходилися блоки іграшкового будівельного конструктора, а в другому — м’які іграшки. А ще вона поставила кілька мольбертів з пензликами та акварельними фарбами — для більш «просунутих» старших дітлахів. Для Ванта і Пайпер тут був справжнісінький рай, утім, для інших відвідувачів також.
«Тут буденно і спокійно — це вже плюс», — задоволено відзначила Пайпер.
— Як ви гадаєте, чи не зарано пропонувати бутерброди? — поцікавилася вголос Селеста.
— Та що ви! — заспокійливо махнула рукою Пайпер. — Подавати бутерброди ніколи не зарано! Колись я була професійним кухарем — може вам чимось допомогти? — Прихилившись, вона по-змовницьки стишила голос і додала: — Чесно кажучи, я просто спец у приготуванні сандвічів. Коли набуваєш необхідних навичок, вони залишаються з тобою назавжди.
Селеста розсміялася.
— Та не треба, усе уже розкладено в кухні, але якщо ви бажаєте допомогти…
— Так, бажаю. Я люблю подавати їжу до столу.
— А ви не могли б працювати у мене увечері по буднім дням? — напівжартома запитала Селеста і кивнула у напрямку кухні. — Ходімо.