На Зміїному острові
- Автор: Викрамасинге Мартин
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Микола Дмитренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «На Зміїному острові». Краткое содержание книги:
Її герої, Упалі та Джінна, не дуже беручкі до навчання, більше люблять ігри та витівки, ніж уроки. Одного разу, набешкетувавши, вони тікають на загадковий Зміїний острів і там розпочинають нове життя, повне небезпек і пригод.
Автор повісті — сучасний цейлонський письменник Мартін Вікрамасінге.
— Коли я був маленький, мені розповідали і про скелю, і про зашморги. Отже, це правда?
— Чистісінька правда.
— І людину, що лежить у печері, вбили розбійники і привезли сюди?
— Та я ж сказав, що ця людина вмерла своєю смертю. Ви помітили, що великі пальці рук і ніг у неї були зв'язані? Це було зроблено тоді, коли вона померла. У нас є такий звичай: небіжчикам прикладають один до одного великі пальці на руках і на ногах. Коли ж цього не зробити зразу, то труп задубіє, і тоді доводиться великі пальці зв'язувати.
Людина, кістяк якої ви знайшли, теж, очевидно, була розбійником. Він помер тут, а викопати могилу його товариші не змогли, бо тут скрізь камінь, а ломів у них, мабуть, не було. От вони й поклали його в тій печері. Потім втекли, а покійник залишився тут. А португальські монети ви бачили?
— Бачили. А вони навіщо?
— Це теж звичай. Якщо людина вмирає, а очі в неї розплющені, то їх закривають і кладуть монети. Є така прикмета, що коли поховати покійника з відкритими очима, то обов'язково трапиться лихо. Ось ті монети й упали з очей.
— Отже, то був розбійник? Нам і Поді Гама-рала розповідав про розбійників.
— Який Поді Гама-рала? — спитав Бал-аппу, і я побачив, що він злякався.
— Один чоловік. Він живе в тутешньому селі і вирощує городину.
— Я чув, що він у дружбі з різними чиновниками. Дуже вас прошу, нічого не кажіть йому про мене.
— Добре, ми не скажемо. А Поді Гама-рали вам боятись не треба: він дуже добрий чоловік. Проте, як на вашу думку, — спитав я, повертаючись до попередньої теми, — може, того розбійника вбили його ж товариші?
— Не схоже, — відповів Бал-аппу… — Якби його вбили, то череп був би провалений: адже розбійники завжди вбивали ударом сокири чи важкої палиці по голові.
Бал-аппу, очевидно, розповів нам про покійника все, що знав. З його твердженням, що та людина вмерла своєю смертю, не можна було не погодитись. Португальські ж монети свідчили лише про те, що в перші роки англійського владарювання на острові переховувались розбійницькі ватаги.
— Ще раз дуже вас прошу нікому не говорити про мене жодного слова, — знову сказав Бал-аппу.
— Не турбуйтесь, ми вас не викажемо, — заспокоїли ми його. — Нещодавно на нас самих написали донос. Повідомили земельного інспектора, ніби ми незаконно захопили державну землю. Ми знаємо, хто це зробив — староста з своїми приятелями. Вони хотіли відсудити собі нашу ділянку. До нас спеціальний чиновник приїжджав, про все розпитував, а після цього земельний інспектор надав землю в оренду нам, а не старості, за двадцять п'ять рупій на рік. Ми й за минулі роки заплатили.
— Доти, поки мене ніхто не викаже, я можу жити спокійно, — мовив Бал-аппу. — А з своєї волі сюди навряд хто заявиться.
— А якщо ми почуємо, що сюди хто-не-будь збирається, то відразу ж вас повідомимо. Та й хотілось би, щоб ви познайомили нас із своєю дружиною.
— Я їй про це скажу. Втім, ви й самі можете з нею познайомитись, — засміявся Бал-аппу. — Підіть до неї в гості, та й край. Вона зрадіє, бо любить таких сміливих хлопців, як ви.
Ми пробули в Бал-аппу аж до вечора.
— Дух кінець кінцем виявився людиною, — сказав Джінна, коли ми сиділи вже у своїй печері. — Але май на увазі, нас можуть судити за переховування злочинця, якщо ми не повідомимо про Бал-аппу поліцію.
— Не може бути!
— Ще й як може. Треба, мабуть, порадитись з Поді Гама-ралою.
— Але ж ми обіцяли Бал-аппу, що нікому про нього не скажемо.
— Твоя правда. Будемо мовчати. З якої речі кінець кінцем ми повинні знати, що на тому боці острова хтось живе? В разі чого скажемо, що ніколи там не бували і нічого не знаємо.
— А якщо Бал-аппу прийде, коли у нас будуть люди?
— Просто попередимо його, щоб не приходив, та й край.
Розділ десятий
ЗНОВУ ВСЕ ДОБРЕ
Ми вирішили побудувати собі саманну хату. Місце для неї ми вибрали навпроти нашої печери. Спочатку розчистили землю, потім виклали підмурок. Поді Гама-рала допомагав нам своїми порадами: за своє життя він поставив не одну таку хату. Він дав нам сувору вказівку, скільки в нашій хаті повинно бути кімнат, вікон і дверей, наголосивши, що коли ми не дотримаємось цієї поради, то в хаті оселяться злі духи і завдадуть нам великого лиха. На закінчення він прочитав невелику віршовану притчу і пояснив, як її нам слід розуміти. Таким чином ми будували будинок, виходячи не з наших особистих уподобань, а у відповідності з настановами Поді Гама-рали.