Людина повертається з минулого

— Ви так усе повернули, що я ніби знову винен…

— То вже вирішуйте самі. А втім, розказуйте далі.

— Ну, загалом це й усе. Оскільки Танев ховався від Медарова, то стежити за ним треба було комусь іншому. Цим іншим був я. Проте Танев не з'явився. А тепер зник і Медаров.

— Одне слово, «Комета» відлетіла, — підсумував я. — З ким ще, крім вас, підтримував зв'язок Медаров?

— Раніше, по-моєму, він ходив до Таневих. Точніше — до Мімі. Але, здається, звернувся до мене, щоб припинити ті відвідини. Вважав, що Танев знає про його візити і саме через те уникає свого дому.

— Ще які зв'язки Медарова ви знаєте?

— Інших не знаю… Крім, звичайно, зв'язків з Ілієвим, у якого той мешкав. Він оселився в Ілієва, бо вважав, що Ілієв зустрічається з Таневим.

— Вважав чи був певен?

Був певен. Він, очевидно, саме через Ілієва хотів повідомити Танева, що має якісь докази проти нього.

Коли востаннє ви бачили Медарова?

Андрєєв на мить замислився.

— У четвер… А коли його вбито?

— Зараз запитую я. О котрій годині в четвер?

— Не пам'ятаю точно. Увечері.

— Спробуйте пригадати.

Андрєєв знову замислився:

— Десь між восьмою й дев'ятою годинами. Скорше, близько дев'ятої. Коли він подзвонив, я саме слухав по радіо новини, а вони починаються о восьмій тридцять.

— Тепер пригадайте точно, що відбувалося відтоді, коли ви відчинили двері, й до того моменту, коли провели Медарова.

— Це неважко: Медаров зайшов усього на кілька хвилин. Сказав, що стоїть на шляху до викриття Танева. Отже, щоб я був готовий. Треба тільки домовитися про час, коли він напевно застане мене вдома. Ми призначили час між сьомою і восьмою вечора. На тому розмову закінчили, старий пішов.

— Як він поводивсь?

— Як завжди…

Андрєєв замовк. Потім підвів голову й подивився на мене.

— А втім, дуже поспішав, і в його поведінці відчувалась якась напруженість. Він квапився, я певен. Навіть не ввійшов до кімнати. Ми розмовляли в коридорі. Медаров переступав з ноги на ногу, наче йому було холодно. Двічі подивився на годинник, і тільки-но ми про все домовились, одразу пішов.

— Тоді ота напруженість чи поквапливість не вразила вас?

Андрєєв заперечливо похитав головою:

— Ні. Не вразила. Я подумав, що старий просто поспішає додому, адже було вже пізненько, а він жив, як казав, на другому кінці міста.

— А Медаров не згадував, що Танев може сам відшукати вас?

Андрєєв здивовано глянув на мене.

— Звідки Танев міг дізнатися про мене?

— Облиште версії, — зупинив я його. — То моя справа. Відповідайте на запитання. Тільки добре пригадайте.

— Мені нема чого пригадувати. Нічого такого він не казав.

— Ну, якщо ви певні, що не казав… А що це за докази проти Танева, про які натякав Медаров?

Андрєєв втупився в мене.

— Не маю уявлення.

— Хіба ви не цікавилися?

— Цікавився, звісно, але Медаров взагалі не бажав говорити про ці справи. Він одразу попередив мене, що коли не хочу все провалити, мушу тримати язика за зубами.