Коханець
- Автор: Дюрас Марґеріт
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-77-1
- Переводчик: Роман Петрович Осадчук
- Жанр: Романы для взрослых
Электронная книга - «Коханець». Краткое содержание книги:
Марґеріт Дюрас/Marguerite Duras — відома французька письменниця, драматург і кінорежисер. Народилася в Гіадіні під Сайґоном, в Індокитаї (тепер — В’єтнам), де її родичі займалися педагогічною діяльністю. 1931 року разом із сім’єю повернулася до Франції. Студіювала у Сорбонні математику, згодом — право і політологію. Під час Другої світової війни брала участь у русі Опору.
Перший роман написала 1943 р. Далі були: «Моряк із Гібралтару» (1952), «Moderato Cantabile» (1958), «Смертельна хвороба» (1982), п’єса «Друга музика» (1985), книга мемуарів «Біль» (1986) та багато інших.
Головна тема творчості М. Дюрас — бунт проти бляклого буденного життя. Деяким її творам притаманний сильний елемент еротизму («Смертельна хвороба», «Коханець»).
1984 року Марґеріт Дюрас написала свою найвідомішу повість «Коханець», яка удостоєна Гонкурівської премії. Повість «Коханець» багато в чому автобіографічна. Її стиль набагато витонченіший, ніж стилістика усіх її попередніх творів. Психологічний струмінь тут подається під таким тиском, що сприймається як музика. Дія повісті відбувається в Індокитаї, французькій героїні п’ятнадцять з половиною років, вона живе з матір’ю та двома братами. Старший брат — виродок, гравець і баламут, молодший — ніжний і чуттєвий хлопчик. Мати самовіддано любить старшого сина, до всіх інших вона байдужа. Юна героїня мріє виїхати до Франції, але поки що її віддали в пансіон. Якось на поромі вона знайомиться з китайцем, який стає її коханцем. Він — син дуже багатого батька, дівчина стає його утриманкою. Справжній жах охоплює молодого чоловіка, коли він розуміє, що закоханий у дівчинку по-справжньому…
1992 р. Жан-Жак Анно зняв знаменитий однойменний фільм, який отримав кілька престижних кінопремій.
Повість «Коханець» перекладено і видано у понад сорока країнах світу.
Я вже не знаю, що за слова були у телеграмі із Сайґона. Чи там було сказано, що мій молодший брат «помер», чи що його «прикликав до себе Господь». Здається, так і було: «Господь прикликав». Я раптом збагнула очевидне: вона не могла послати цієї телеграми. Молодший брат. Смерть. До мене це не зразу дійшло, а потім, раптом, звідусюди, з глибини світу накочується біль, біль захльостує мене з головою, поглинає, я нічого не бачила, мене більше не існувало, був лише біль, і я вже не розуміла який: чи то повернувся біль від утрати дитини — кілька місяців тому моя дитина померла під час народження, — чи накотився новий. І якщо тоді я хотіла вижити, то тепер я цього не бажала.
Сталася помилка. Але чому ця помилка за кілька секунд захопила Всесвіт? То був скандал на рівні Господа Бога. Мій молодший брат був безсмертний, а цього не помітили. За життя його безсмертя було заховане в його тілі, а ми, ми й не помітили, що саме в цьому тілі гніздиться безсмертя. Тіло мого молодшого брата померло. Разом з ним померло й безсмертя. А світ продовжував існувати без цього тіла. Вони страшенно помилялися. Помилка охопила увесь Всесвіт — скандал, ганьба.
Коли молодший брат помер, усе інше теж мало померти. Померти його смертю. Це мала бути ланцюгова реакція смерті, що тяглася від цієї дитини.
А мертве тіло не відчувало жодних подій, причиною яких воно було. Безсмертя, яке знайшло в ньому притулок на двадцять сім років життя, а він і не підозрював про нього.
Окрім мене, ніхто цього не знав. І коли я це усвідомила, усвідомила таку просту істину, що тіло молодшого брата було й моїм тілом, я мала вмерти. І я вмерла. Молодший брат увібрав у себе й мене, я злилася з ним і померла.
Людей треба попереджувати про такі речі. Їх треба навчити, що безсмертя смертне, що воно може вмерти, таке вже ставалося і може статися знову. Навчити, що безсмертя ніколи не виказує себе, що воно завжди ховається за абсолютною двоїстістю. Що деякі люди можуть приховати його присутність, але за однієї умови — вони не повинні підозрювати про таке своє вміння. А хтось може виявити безсмертя в інших людях, але він теж не повинен знати про таку свою здатність. Поки життя живеться, воно безсмертне. Безсмертя — не питання часу, навіть не питання власне безсмертя, це справа іншого порядку, але ніхто не знає якого. Говорити, ніби безсмертя не має кінця-краю, — хибно, як і говорити, що воно починається і закінчується з життям людського духу, хоч саме з духом воно і співіснує — бере участь у гонитві за вітром. Погляньте на мертві піски пустелі, на тіла мертвих дітей: безсмертя не проходить крізь них, воно зупиняється і йде в обхід.
Безсмертя мого брата було чисте й безмежне — без вади і пустої вигадки. Молодший брат не мав про що кричати в пустелі, йому нічого було казати — ні там, ні тут, — просто нічого. Він не здобув освіти, йому так і не вдалося вивчитись на кого-небудь. Він не вмів говорити, ледве читав, ледве вмів писати, часом складалося таке враження, що він навіть не вмів страждати. Він просто нічого не розумів і боявся.
Моя безглузда любов до нього залишиться для мене нерозгаданою таємницею. Я не знаю, чому я його любила аж так, що ладна була померти замість нього. До того, коли це сталося, ми не бачилися з ним більше десяти років і згадувала я про нього нечасто. Виходить, я любила його завжди, і ніщо не було владне над цією любов’ю. Ніщо, крім смерті, а про неї я й забула.
Ми зрідка з ним говорили, майже не говорили про старшого брата, про наше нещастя, про нещастя нашої матері, про невдачу з наділом. Переважно говорили про полювання, про карабіни, про механіку, про машини. Він не міг без гніву дивитися на розбитий автомобіль і розповідав мені, які в нього колись будуть машини. Я знала всі марки мисливських карабінів і всі марки машин. Ще ми, звичайно, говорили й про те, що можна потрапити в зуби тигрові, якщо бути роззявами, що можна втопитися, якщо надумаєш купатися в бурхливому потоці, де надто швидка течія. Він був старший за мене на два роки.