МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Западло, але нехай так буде. Знайду інше місце. Чи ти зараз скажеш, що почнеш капати на мене ментам? Тут тобі не вигідно, а за межами твоєї території взагалі обломаєшся.
-Ага, - Рибалка зробив півкроку вперед і тепер навис над сидячим співбесідником. - У теорії все правильно звучить. Тільки відколи ти, Самбочко, бикувати тут почав? Ясно, не збираюся я на тебе ментам стукати. Я тебе сам стукну, віриш чи ні? Може, потім за таке чмо, як ти, хтось з серйозних людей підпишеться. А зараз я тобі щось зламаю. Руку, наприклад. Чи ногу. Чи просто яйця відкручу.
Говорив він спокійно, монотонно, не робив різких рухів, але насувався на сидячого впевнено та повільно, Самба завовтузився на ослоні, відхиляючись, нарешті втратив рівновагу і завалився разом з хисткою табуреткою на брудну бетонну підлогу. Скориставшись моментом, Олег спритно наступив правою ногою на ліву руку упертого співрозмовника, надавив.
-Чого ти, чого ти! - Самба засмикав рукою, намагаючись вивільнитися.
-Нічого. Який же це страшний бабай притяг тобі нещасний беушний телек, що ти його так боїшся, аж рук, ніг та яєць не шкода... Прикидаю собі...
-Від Дизеля пацани приходили! - здався Самба. - Відчепися тепер! Ти ж знаєш, кого він тримає біля себе. Відморозки кончені, бєспрєдельщики довбані! Ясно тепер?
-Тю-у-у, - блазнювато-глузливо протягнув Рибалка, зсовуючи підошву свого черевика з руки так, аби навмисне хоч трохи подерти шкіру, поки що Самба мусить відчувати бодай легенький біль. - Знайшов кого боятися. Хіба новий закон є - Дизеля боятися?
-Кажу ж тобі - в сраці я мав того Дизеля! Але ж він придурками командує...
-Не він один командує придурками на цьому світі. Товар вже скинув?
-Відик у той же день пішов, а ящик - оно, - Самба кивнув у бік заставленого фірмовими коробками кута. - Відуху забрали так, студенти якісь забрели, молодята, їм один хер - бе-у, шме-у, аби фуричив. А телек по фірмі оформимо, буде він у нас на бумажках нульовим, бомжі осьо притягнули пенопласту та клейонки, біля смітників фірмових салонів пасуться. Запаяємо, запакуємо, знаєш, ляля вийде, - нового нічого Самба не казав, молов язиком, аби заспокоїтися.
-Добре, ляля... Хочеш сам лялею лишитися, аби тебе в целофан не запакували - про нашу ділову зустріч ти... що зробиш?
-Мовчу, начальнику, - вишкірився Самба. - Ти ж в курсі, що охороняти мене повинен? Гроші ж заплачено.
-Тоді живи на своєму складі. Спи на коробках, можеш баб сюди водити. За територією ринку я тебе, Самбочко, охороняти не наймався.
Крутнувшись на підборі, Рибалка штовхнув ногою двері і вийшов, залишивши власника складу з думками про те, чи належним чином він себе повів під час несподіваного і малоприємного візиту Карася. Самому Олегові, між іншим, теж додалося інформації для роздумів.
Чому раптом саме Вовка Дизель причетний до цієї справи? З одного боку, дещо стає на свої місця, принаймні можна зрозуміти причину погрому в квартирі. Та завжди є й інший бік. Дизеля Олег Рибалка знав особисто не один рік. Його репутація в кримінальному світі насторожувала колишнього опера саме в зв`язку з справою, якою він мимоволі займався.
Краще так: у яку несподівано виявився втягнутим.
Голова ще паморочилася, та Оксана таки вирішила встати. Без потреби лікар заборонив їй ходити, ще не час, хоча вже скоро навіть почне примушувати до прогулянок. Але розмовляти з Ігорем в палаті не хотілося. Вони вийшли на сходовий майданчик, йти довелося через весь коридор, і лише на півдорозі Ігор схаменувся - вийшло дуже добре, картинно і демонстративно, вочевидь зразковий учень відвідував не лише спортзал, а шкільний драмгурток, не тепер, давно, класі в шостому, коли Оксана ще не знала його, - підхопив дівчину під руку, підтримуючи, аби не впала. Повз них пройшла медсестра, трохи старша за маму, в її очах Оксана вловила схвальну реакцію на таку увагу з боку юного мужчини, адже не дочекаєшся тепер від них: місця в метро не дадуть, від маршрутки відштовхнуть, у тролейбусі обматюкають, а самі по під`їздах курять всяку гидоту, потім возися з ними... А тут бач - за руку хвору подругу тримає, от гарний синочок, радість батькам, дай Бог йому жінку хорошу...
Причинивши за собою засклені двері, - на склі параболою вигиналася геометрично бездоганна тріщина, - Оксана сперлася на стінку. Ігор став навпроти, але тримав припустиму дистанцію. Дівчині здалося - він боїться наблизитися до неї на відстань простягнутої руки.
-Ти тут як?
-Аж бачиш - курорт. Нічого, дякую, лікують.
-Новий рік де зустрічаєш?
-Чесно? - Оксана скривила кутики губ у посмішці. - Поки не придумала. Або в "Голлівуді", або в "Барикаді", або навіть в "Бінго".