Наказано вижити

У чомусь допоміг Геббельс, з яким він тепер увійшов у тісний блок, зовсім відтерши таким чином Герінга, Гіммлера, Ріббентропа й Розенберга.

Саме Геббельс у квітні прийшов до Бормана з перекладом статті, опублікованої в «Красной звезде» начальником Управління агітації і пропаганди ЦК ВКП(б) Александровим. Стаття називалася «Товариш Еренбург спрощує».

— Росіяни пропонують німцям тур вальсу, — сказав Геббельс, тріумфуючи.

Борман уважно прочитав статтю, в якій ішла мова про те, що існують різні німці, не тільки вороги; пора вже зараз думати, які стосунки між двома націями будуть після неминучої перемоги.

Геббельс усе ще говорив про наївність Сталіна, про те, що німці завжди залишаться ворогами диких азіатів, а Борман навіть заціпенів від шаленої думки: «А раптом Москва справді простягає руку йому, Борману? Чому не нав'язати цій статті саме такого смислу?»

Борман уже під кінець березня склав свій план порятунку, базуючись у своїх відправних посиланнях саме на такого роду припущення.

Він вирішив відтепер ні в якому разі не заважати ні Гіммлеру, ні Шелленбергу в налагодженні контактів із Заходом. Більше того, Мюллер повинен буде допомагати їм у цих контактах, роблячи все, щоб жодна волосинка не впала з голови змовників. Але при цьому конче потрібно домогтися, щоб інформація про ці переговори повсякчасно, щогодини йшла в Москву, Сталіну. Нехай той жде, нехай думає, що в одну прекрасну, мить Гіммлер домовиться з Даллесом, нехай він живе під дамокловим мечем єдиного фронту європейців проти більшовиків. Хіба таке неможливе? Треба зробити так, щоб Гіммлер добився реальних результатів у цих переговорах, нехай собі! Треба умовити фюрера відвести із західного фронту практично всі бойові частини на Схід. Після цього вдарити по генеральному штабу, вигнати Гудеріана й привести на його місце Кребса — той розмовляє по-російськи, був у військовому аташаті в Москві (Кремль швидко вичислить персональні перестановки, там на це мастаки). А коли західний фронт буде відкрито американцям, коли їхні армії рушать на Берлін, треба звертатися до Сталіна з пропозицією миру; так, саме до нього, лякаючи його Гіммлером, — з одного боку, і некерованістю вермахту, його вищого командування, типу Гудеріана, Кессельрінга, Гелена, — з другого, пред'явивши йому, Сталіну, документи, які свідчили б, що Ялтинська угода стала аркушем паперу; нехай думає, кремлівський керівник уміє приймати парадоксальні рішення: або американці в Берліні і, таким чином, практично в усій Європі, або нова Німеччина Бормана, так, саме його Німеччина, яка буде готова відкинути армії американських плутократів і укласти почесний мир з Москвою, визнавши її — на цьому етапі — лідерство.