Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
— Завтра розберемось!
— Тільки по справедливості!
— Золоті слова, керманичу! — потакнув капітан. — Вип’ємо за них!
Уночі Свен прокрався до Клауса в зброярню. Виявилося, що в хвилину небезпеки старий керманич говорить жваво. Кількома словами він розповів про події в Штральзунді.
— То Вульфлямова робота, — вихопився Клаус. — Він здихався Гозанга, щоб заволодіти його вітрильником.
— Справа не тільки в цьому. Йдеться про владу і вплив, — сказав Свен. — Нас теж не обмине лихо. Штуве, який уже підкопався під Вульфлямових челядників, дещо пригадає нам. Будемо ми бідні з тобою, друже.
Клаус замислився. Чортове «вовче поріддя» сколесувало Гозанга. З городянами жорстоко розправилося. Цікаво, що з Гердом? Можливо, і його вбито? Невже на цих глитаїв немає кари? Де ж правосуддя? Не вічно ж терпіти їхню наругу…
Клаус ухопив старого за плече і прошепотів:
— Давай, Свене, не поїдемо додому. Чи варто вертатись туди на вірну погибель? Будемо мстити за чесних штральзундців!
— Як же?
— Матроси на нашому боці. Вульфлямових челядників викинемо за борт: хай, коли хитрі, дістаються вплав до берега… Ми поведемо війну проти Вульфлямів і їхніх поплічників. Запалимо землю під штральзундськими вбивцями!
— Чи не хочеш ти стати піратом? — здивувався старий керманич. — Усе своє життя я морячив чесно.
— Тобто чесно служив негідникам і вбивцям. Ні, Свене. Хай краще піратство. Ми полюватимемо лише на хижаків. Що ж тут ганебного? Ганебно попуститись Вульфлямам на поталу, лизати їм п’яти, як оцей Штуве!
— Гаразд, а що зробимо із старостою? — спитав Свен, який уже майже пішов за Клаусом.
— Помстимося йому за Братика. Ми скараємо його за всіма законами моря. — Свен мовчав, а Клаус переконливо говорив далі:— Треба бути йолопом, аби повертатись у Штральзунд. Це значить добровільно віддатись Вульфлямам. А вони вже не посоромляться осліпити тебе й пустити з торбами по світу.
— Моряки підуть за нами, — погодився Свен. — Вони ненавидять Штуве і Вульфлямових людей.
— Тоді не гаяти жодної хвилини! — рішуче сказав Клаус. — Ех, шкода, що нема з нами Братика. Таке щастя, таке щастя обминуло його!..
Із Стокгольма «Женев’єва» взяла курс на Готланд. Дитячий Бас втаємничив у задум найнадійніших моряків, і вони без жодного вагання приєднались до змовників. Свен спробував привернути до себе також капітана, але обпікся на гарячому. Той і не думав ставати піратом. У нього дружина та діти у Штральзунді! А хто ж, як не вони, терпітиме за його нерозум? Ні, про повстання він і слухати не бажає, краще вже вірно служити Вульфлямам. І хоча Свен говорив обережно та страхував себе на кожному слові, він однаково побоювався, що капітан розголосить їхню розмову і його заб’ють у кайдани. Своїм неспокоєм він поділився з Клаусом, й обидва вирішили діяти без загайки.
Була тиха ніч. Море спало. Над палубою мляво звисали вітрила. Корабель ішов повільно.
Домовилися, що замість Свена кермуватиме Дитячий Бас. Біля двадцяти моряків одержали зброю. Під орудою Свена вони проникли в капітанську каюту і над усяке сподівання застали челядників на ногах.
— В чому річ? — закричав один із них і схопився за меч.
Свен і Клаус гадали розправитися з ними без зайвого шуму, однак у тісненькому приміщенні, як на те, розгорілася шалена січа. Свена чвяхнули мечем по шиї. Клаус ударом алебарди звалив нападника на підлогу. Після запеклого бою двох інших челядників перемогли і зв’язали, але на долівці стікали кров’ю четверо поранених повстанців.
Пригнався капітан і наказав морякам скласти зброю. Якийсь матрос, не питаючи роду-племені, бебехнув його мечем. Отця Бенедикта з молитовно складеними руками схопили і запакували до його каюти. Дитячий Бас, який вів судно і вмирав з цікавості, чия візьме гору, раптом загукав:
— Староста! Ондечки староста йде!
Всі обернулися. З носа корабля чапав Штуве. Одним поглядом він збагнув, що скоїлося, страшенно зблід, але тримався спокійно. Заколотники підпустили його ближче; запала глибока тиша, кожен стежив за ним. Мовчанку порушив сам Штуве.
Він схвалював виступ моряків і заявив, що цілком на їхньому боці.
— Закувати його в кайдани! — наказав Клаус.
Матроси вагались. Коли він не ворог, то навіщо його зв’язувати?
— Закувати його в кайдани! — знову звелів Клаус і вихопив у сусіда меч, який недавно належав челядникові.
Штуве не опирався, і його спритно зв’язали, мов лантух полови.
Свен помер од тяжкої рани. Після того, як вбитих кинули за борт, Клаус зайшов до начальницької каюти.