За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Окрім убивств українських активістів, польські підпільники почали вдаватись до інших методів боротьби з ними, які згодом будуть широко застосовувати обидві сторони конфлікту. Ідеться про використання у своїх цілях окупаційної адміністрації через власних людей, інфільтрованих до її лав. У травні 1942 р. місцева делегатура УДК повідомляла, що «в Чесанові є помічна станиця (Гільфсштеллє) відділу уряду праці в Томашеві Люблінському, на чолі якої стоїть поляк Квєтньовскі Броніслав, а за помічника має другого поляка, Маріяна Цєплого. Станиця є цілковито в польських руках, хоча в районі її є 80 % українців. Від якогось часу оба згадані панове ведуть під плащиком вербування робітників до Райху гостру протиукраїнську акцію, бо вибирають лишень самих українців. І так: минулого тижня в Німстові, де населення є 50 % польське, визначено 35 людей до Райху, в чому 31 українців, а лиш 4 поляків. Маємо довірочні дані, що саме в цих днях визначує п. Квєтньовскі з обох Люблинців [11] — чисто українських сіл — понад 180 людей, очевидно, рівно ж самих українців». При цьому автор повідомлення підкреслює, що у списку призначених на вивіз опиняються передусім активісти українських громадських організацій.
Проте страшний клубок суперечностей, у який перетворилися польсько-українські стосунки на Холмщині, не обмежився цією проблемою. Узимку―навесні 1942 р. тут починають діяти радянські та польські прорадянські партизанські відділи, які в українських документах фігурують як «польсько-большевицькі банди». «Ще зимою 1942 р., ― читаємо у звіті українського підпілля, ― почали з’являтися на всьому терені Холмщини й Підляшшя менші й більші озброєні «банди» від 10—100 і більше людей. Вони складалися з бувших полонених совєтської армії, що тисячами повтікали з таборів у Холмі й Замості, із скинених парашутистів та виголоднілих варшавських і інших польських елементів. З початком весни почалися щораз більш масові напади банд на населення, на двори, громадські урядові станції, на приходства, станиці української поліції (Телятин, повіт Грубешів), млини (Муличів, повіт Грубешів). Бандити грабували харчі, одяг та взуття. Були випадки вбивства священиків, українських поліцаїв та насилування жінок».
Навесні ситуація різко погіршується, і серед українців зростають панічні настрої, які паралізують будь-яке громадське життя на Холмщині. «В терені замітне було сильне перелякання українського населення останніми подіями, — читаємо в огляді ситуації, підготовленому чиновником УДК. — Багато людей позакопували своє добро на випадок вогню і т. д. До того цей страх є штучно побільшуваний різними неправдивими вістками, поширюваними в найбільшій мірі через поляків /…/. І українське населення є дійсно залякане до краю, бо боїться поляків, які в останньому часі сильно піднесли голову і відгрожують українцям, що незадовго відімстять за все українцям. Всі українці стверджують, що поляки замітно тішаться появою банди, деякі з них признають, що в цих бандах є офіцери польські навіть з Познаньщини. Крім цього, багато є випадків, де люди признають між цими бандитами і їхніми провідниками своїх бувших офіцерів з польської армії. Також зброю для банд достачають поляки /.../. Така їхня подвійна робота (з одної сторони серед українців — проти німців, з другої серед німців — проти українців) дає свої наслідки, бо українське населення тепер зовсім дезорієнтоване та боїться навіть якої-небудь культосвітньої праці, вважаючи, що за неї будуть карати».
Окрім громадських активістів, 1942 р. об’єктами атак стають українські православні священики. У повідомленні УДК йдеться про те, що 3 червня 1942 р. «чисто польська банда, що говорила по-польськи, побила, осліпила на одне око й пограбувала православного священика в с. Переспі Замійського повіту Олександра Бобера». Доказом того, що цей напад не був випадковим, а радше свідчив про спеціальну спрямованість дій польських підпільників проти українських священиків, стали схожі напади в інших населених пунктах літа того року. «Дня 5.07.1942 р. чисто польська банда, — читаємо в іншому повідомленні УДК, — напала на дім православного священика в с. Замх пов. Білгорай Івана Олійника й наказала йому під загрозою смерті опустити Замховську парафію. Коли пізніше духовна влада делегувала до Замху 86-літнього старця прот. Івана Антонюка, то й йому наказала польська банда також опустити парафію. Коли стероризований православний священик мусів виїхати, то ляхи подали до уряду дистрикту прохання про передачу церкви їм на тій підставі, що ніби православний священик сам залишив своє становище. Це саме повторюється й по інших місцях Холмсько-Підляської єпархії, особливо на Підляшші».
11
з сіл Люблинець Великий та Люблинець Малий. — В. В.