Анабазис. Похід 10000 еллінів

/16/ Пелтасти й легкоозброєні також вбігли в місто і почали грабувати хто що міг. А Ксенофонт встав перед брамою і якомога не пропускав гоплітів заходити в місто, бо на деяких укріплених місцях на горах з’являлися нові вороги. /17/ Через якийсь проміжок часу із внутрішньої частини міста почувся крик, і солдати побігли туди, дехто з награбованим майном, а невдовзі з’явилися і поранені. Біля брами зчинилася тиснява. У відповідь на питання солдати, що бігли, розказували, начебто всередині міста є фортеця і багато ворогів, зробивши звідти вилазку, відтісняють звідти еллінів. /18/ Тоді Ксенофонт звелів оповісникові Толміду оголосити, що кожен, хто бажає захопити здобич, може увійти в місто. Багато солдатів кинулося туди і, пробиваючись уперед, вони перемогли ворогів, які зробили вилазку, і знову відігнали їх назад до фортеці. /19/ Все, що знаходилося поза фортецею, було розграбовано і винесено еллінами. Гопліти вишикувалися зі зброєю напоготові. Одні біля валу із частоколом, інші на шляху, що вела до фортеці. /20/ А Ксенофонт і лохаги стали обговорювати, яким чином захопити фортецю, бо в такому разі відхід був би успішним, а то виникла б неабияка загроза. Але, оглянувши умови місцевості, вони зрозуміли, що фортеця неприступна.

/21/ Тоді стали готуватися до відступу: кожен виривав кілки з частоколу, що був поблизу, а нездатних битися і всіх, у кого була поклажа, відіслали, як і більшість гоплітів, і [лохаги] залишили на місці тих, на кого можна було покластися. /22/ Коли вони почали відступати, то з фортеці вибігла купа ворогів з плетеними щитами і списами, в поножах і пафлагонських шоломах, інші ж вибралися на дахи осель, що стояли обабіч дороги до фортеці. /23/ Тому було небезпечно відганяти ворогів до брам, які вели туди: вони скидали згори великі колоди, і не можна було без ризику ані стояти на місці, ані відступати. А вже надходила ніч, через що еллінів охоплював неабиякий страх.

/24/ Однак поки вони відбивалися, майже у відчаї, хтось, мов сам бог, показав їм спосіб порятунку. Зненацька, мабуть від підпалу, запалав дім правобіч шляху. Коли він звалився додолу, усі вороги, що перебували біля домів правобіч вулиці, втекли. /25/ Як тільки Ксенофонт зрозумів цей дарунок долі, він звелів підпалити будинки і лівобіч вулиці, і вони швидко запалали, бо ж були дерев’яними. /26/ Вороги повтікали і від цих будинків. Тепер залишалися супротивники біля входу у фортецю, що викликало острах, бо ж було ясно, що вони насідатимуть з відступом еллінів і спуском униз. Тоді Ксенофонт звелів усім солдатам, які перебували на безпечній від пострілів відстані, нанести колоди у вільний простір між еллінами та неприятелем. Коли колод набралася ціла купа, їх підпалили; підпалили також будинки біля частоколу, щоб у ворогів було побільше клопоту. /27/ Таким чином елліни, нарешті, відійшли з укріпленого місця, відвернувши полум’ям напад супротивника. Усе місто згоріло: будинки, вежі, частоколи і все інше, крім фортеці.

/28/ Наступного дня елліни із забраним продовольством пішли назад. Боячись спускатися гірським шляхом до Трапезунту, який був крутим і вузьким, вони влаштували обманну засідку. /29/ Якийсь уродженець Місії, з тим же іменем Міс, із 10 крітцями зачаївся у чагарниках і діяв так, начебто він ховається від ворогів. Але їхні мідні щити виблискували то тут, то там. /30/ Завважуючи це, вороги злякалися, остерігаючись засідки, а військо тим часом спустилося на рівнину. Коли Місу видалося, що військо вже відійшло на достатню відстань, він подав знак бігти щосили. І він сам, піднявшись над кущами, побіг вкупі із своїми солдатами. /31/ Крітці, яких, за їхніми словами, вороги вже наздоганяли, збочили зі шляху у ліс і, скотившись у яр, врятувалися, а Міс біг по дорозі і кричав про допомогу. /32/ Солдати поквапилися на крик, підібравши його пораненим. Відтак самі почали відходити обличчям до ворогів і під пострілами, а деякі крітці відстрілювалися з луків. Таким чином усі врятувалися і дійшли до табору.