Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Школярі побували всюди: і на control tower, і на злітній смузі, допомагали спеціалістові Такеру закріплювати вантаж у транспортнику С-130, під керівництвом лейтенанта Міллера літали в симуляторі, сиділи за штурвалами справжніх літаків і гелікоптерів і навіть стріляли в тирі (ну авжеж, невже полковник не завів би дітей у тир?). Останнім пунктом був наш командний центр.
— А тут сидять боги наземного контролю — Джорджіо і Франческа! Вони пересувають у космосі супутники та кораблі, точно так, як ви граєтеся своїми радіокерованими вертольотиками та літачками!
— Тільки іграшки в нас трохи важчі, — сказав я. — Привіт, я Джорджіо!
— А де Франческа?
За сусідньою станцією ображено засопів професор Рассел.
— Це наш із Франческою наставник, професор Рассел, один із головних спеціалістів із розрахунку траєкторій у НАСА. А Франческа сьогодні відсутня.
— А що з нею? — не відставали діти.
«Вона на лікарняному», — хотів було дипломатично сказати я, але патологічно правдивий полковник мене випередив.
— Вона зламала носа й отримала струс мозку!
— Як?!
— Бігла й на ходу читала книжку. Дуже цікаву книжку про те, як розраховувати орієнтацію супутників у просторі, — спробував пояснити я.
Однак слово за словом, й коротке пояснення вилилось у повноцінну розповідь про пригоди напарниці. Діти були просто у захваті.
— У вас тут класно! — сказала наприкінці екскурсії веснянкувата й руда дівчинка з двома кісками, як у Пеппі Довгопанчохи. — Наче на іншій планеті!
— Чому це на іншій планеті? — спитав полковник і повів плечима. Планки й нагороди на його грудях теж запитально дзенькнули: «Чому?»
— Ну, не знаю… Паркан, охорона, потрапити до вас важко, інше життя… Я завжди розглядаю військових на вулиці, бо поліцію бачу часто, а військових — ні. У вас якесь інше життя, за парканом і… як у кіно!
Діти засміялися.
— Знаєш, може, це й добре, — сказав Вескотт. — Це означає, що у вас мирне життя… Але якщо буде біда, ми будемо близько-близько!
І тут я одразу згадав, як 2013 року в заметеному сніговим ураганом Баффало Національна гвардія чистила бронетехнікою вулиці, бо звичайна техніка не могла проїхати, а солдати ходили по домівках і розносили молоко та продукти.
— І все одно армія та простий народ дуже далекі одне від одного, правда? — спитав один школяр.
Вескотт уважно подивився на нього й тихо, але дуже чітко, ніби вкладаючи набої в магазин, сказав:
— Ні. Це не так.
Діти завмерли.
— По-перше, ваші батьки платять податки — а потім і ви їх будете платити. За гроші ваших батьків куплені оці літаки, гелікоптери і навіть моя форма. За гроші ваших батьків і за ваші гроші. Ми вам служимо. Не президентові чи Конгресу. А вам. А по-друге… Коли почалася Друга світова, мій дід пішов на фронт. Він літав на бомбардувальнику В-17 у небі над Францією. А моя бабуся, далека від фізичної праці й дуже ніжна жінка, пішла працювати на завод. Вона шила парашути — тут, у Віндзорі. Тоді взагалі всі працювали на армію. Армія і війна були головною темою у повсякденному житті, у господарстві, в політиці, в музиці, у всьому! — полковник замовк, ніби щось згадуючи.
Діти, пороззявлявши роти, зачаровано слухали полковника.
— А ось вам і свіжий приклад: війна в Україні, — полковник подивився на мене. Я відвернувся. — Коли російські війська відібрали в України Кримський півострів і вторглися на її східні території, Україна фактично не мала свого боєздатного війська. Те військо, що залишилося в спадок від СРСР, не здатне було обороняти країну. Не було нормальної техніки, форми, обладнання…
— А як тоді воювати? Що тоді було?
— А нічого не було.
— Та це ж стовідсотковий програш!
— Але вчора наш міністр оборони був присутній у Києві на параді до Дня їхньої Незалежності! — підняв пальця вгору полковник. — І побачив там справжнє військо! І техніка, і нова форма. Тоді, коли почалася війна, прості люди, волонтери збирали гроші, закуповували техніку, зокрема і зброю, а також одяг, форму, медикаменти і продукти. І все це самі везли на фронт! Волонтери за свої гроші допомагали армії розробити нову форму для війська. Фактично в перший рік війни військо вижило і вистояло завдяки допомозі цивільних. Це другий випадок, який я знаю, із часів Другої світової!