Історія України-Руси. До року 1340

Сї трудности, для котрих приходить ся робити такі неймовірні й фантастичні припущення, можна оминути, прийнявши, в дусї звістки русько-литовської лїтописи, що Любарт оженив ся з донькою останнього галицько-волинського князя — Юрия-Болєслава. Становище Любарта мусїло бути инакше супроти тестя нїж супроти рівноправного спадкоємця по Юриєвичах, і ся гіпотеза пояснила б нам пасивне становище Любарта супроти Юрия-Болєслава за цїлий час його житя. Шлюб сей мусїв стати ся десь незадовго перед смертию Юрия, і Любарт міг в такім разї дістати якусь волость на Волини — як каже Русько-литовська лїтопись. Правда, Юриєва донька могла бути його сестринницею (прийнявши, що вона була донькою з подружя Юрия з Гедиминівною, що не конче мусить бути), але католицька церква не виключає можливости таких шлюбів, а донька Юрия була католичкою певно, хоч би він сам і не перейшов знову на католїцизм: за се ручить нам та обставина, що він Гедиминівну охрестив на латинство перед шлюбом 16 ). А вкінцї не треба собі думати, що канонїчними перепонами в тих обставинах дуже журили ся. Зрештою ж ставлю сю гадку як здогад, опертий в першій лїнїї на звістці рус.-лит. лїтописи.

Імя Любартової жінки нам не звістне; Зиморович (Opera c. 59) зве її Агафією (донькою Данила!). Tabulae Jablonovianae (таб. X) звуть її Bucza, донькою Володимира, кн. володимирського; при тім автор їх покликуєть ся на Кромера, але Кромер зве її тільки донькою володимирського князя, по імени не називаючи (вид. Туровского с. 603). Обидві сї звістки досить непевні, хоч та Буча (імя очевидно попсоване) за посередництвом Карамзїна знайшла собі досить широку популярність в новійшій науковій лїтературі.

18.Польсько-угорський союз (до с.129-131).

Виясненнє значіння польсько-угорського союза в руській справі було заслугою статї д-ра Прохаски W sprawie zajecia Rusi przez Kazimierza W. (Kwart. hist. 1892) — статї написаної досить несмачно, в католицько-польськім мeсіанїстичнім дусї, але цїнної важними спостереженнями на пунктї польсько-угорських дипльоматичних відносин в 30-50-х рр. XIV в. Його погляди про порозуміннє Кароля з Казимиром в 1339 р. приймав й Повр у своїх недавнїх статях про відносини Угорщини до Галичини й Польщі (Magyar-ruthen erintkezesek, A magyar Anjouk igenyei a lendyel tronra — Erdelyi Muzem 1902, Magyar-lengyel erintkezes a XIV szazadban — Szazadok 1903), але робить з них досить фантастичний ужиток: у нього Юрий-Болєслав вмерає ще 1339р., і порозуміннє між Казимиром і Каролем наступає вже по його смерти. Пок. Лєвіцкий в замітках до статї Прохаски (Jeszcze w kwestyi zajecia Rusi Czerwonej przez Kazimierza — Kwart, hist. 1895) модифікував гадку Прохаски про польсько-угорське порозуміннє так, що воно, мовляв, мало на метї піддержати Юрия-Болєслава в його боротьбі ze schizma і poganstwem, а в разї його упадку прилучити Галичину до Польсько-угорської держави. Ten zwiazek wegiersko-polski otrzymuje w ten sposob wyzsza sankcye cywilizacyjna, толкує свій здогад польський учений, не вдоволивши ся осьвітленнєм Прохаски (чисто „що кому бракує”, як кажуть козаки у Руданського). В подібнім напрямі пішов і Абрагам в своїй недавнїй працї (Powstanie c. 205, 208, 215): він представляє ІОрия-Болєслава прихильником Казимира, припускає, що Юрий-Болєслав зробив Казимира заздалегід своїм спадкоємцем (при тім хибно покликуєть ся на Бальцера), бо chcial przedewszystkim zapewnic kulturze Zachodu wplyw stanowczy na Czerwonej Rusi і для того злучити Русь з „рідною” її Польщею. Ся умова була припечатана порозуміннєм з Угорщиною в руській справі, що наступило вже в 1335 р.; в нїм брав участь і Юрий-Болєслав, що в тій справі приїздив в 1338 на Угорщину. Тому вже в 1337 р. Казимир титулує себе паном Руси 17 , і в тім часї в Польщі робили ся вже приготовання до окупації Галичини. По сказанім у мене довільність сих гіпотез ясна сама собою.