Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
21. Лїтература Болоховцїв і противкнязївського руху (до c. 155 і далї).
Громадський против-князївський рух XIII в. має свою невеличку лїтературу; на жаль в нїй велике місце займає рішеннє справи про топоґрафію Болохова й етноґрафію Болоховцїв, а меньше — характер самого руху.
Лїтературу сю розпочинає студия Дашкевича: Болоховская земля и ся значеніе в русской исторіи (реферат з київського археольоґічного з'їзда 1874 р., зроблений за інїціативою проф. Антоновича, в Трудах з'їзду, т. II і осібно 1878). Сю розвідку доповнюють його пізнїйші статї (переважно полємічного змісту): Нов Ђ йшіе домыслы о Болохов Ђ и Болоховцахъ (київські Университ. Изв Ђ стія, 1884, IV і осібно) і Еще разысканія и вопросы о Болохов Ђ и Болоховцахъ (ibid. 1899,1, моя рецензія на сю статю в Записках т. XXX c. 5-6, з деякими доповненнями). В своїй статї: Громадский рух на Вкраїнї-Руси в XIII в. (Записки Н. тов. ім. Шевченка І, 1892) я старав ся дати можливо повний огляд проявів сього руху, а заразом осьвітлити його на ширшій підставі — відносин громади до князївсько-дружинного устрою в давнїй Руси; окрім того про сей рух говорив я також в Історії Київщини с. 450 і далї, а топоґрафії Болохова присьвятив статейку Къ вопросу о Болохов Ђ в київських Чтеніях т. VII (1894): тут подав я оден документ з XVI в. про Болохово над Горинею; потім Дашкевич у своїй остатнїй статї видав ще два анальоґічні документи. Справу громадського руху взагалї хотїв забити проф. Любавський в своїй рецензії в Ж. М. Н. П. 1895, VII, але без знання річи (відповідь див. в останнїй статї Дашкевича).
Крім того до болоховської лїтератури належать: Квашнинъ-Самаринъ По поводу Любецкаго синодика (московські Чтенія 1873, IV) і Зотовъ О черниговскихъ князьяхъ по Любецкому синодику, 1893 — здогад, що болоховські князї були Ольговичі. Петрушевич — Кто были Болоховскіе князья, 1871 (відбитка з львівського „Слова”) — теорія волоська, котру о. Петрушевич повторяв і в пізнїйших своїх працях — Разсудженія о г. Галич Ђ (див. при них показчик sub voce), Изсл Ђ дованія о початкахъ г. Львова й ин., а окрім нього Калужняцький в розвідцї Мікльосіча Uber die Wanderungen der Rumunen in den Dalmatinischen Alpen und den Karpaten, 1879 (Denkschr. der phil. hist. CL, XXX), Линниченко (Сусп. верстви c. 76, 177, 215), румунські історики Desunsianu Istoria, Яси, 1894, c. 40, Xenopol Histoire des Rumains de la Dacie, Париж, 1896, 171, Onciul Originele principatelor romine, 1899 c. 86, 238, його ж Romini in Dacia Traiana, 1902 c. 26.
Турецька теорія — що Болоховцї були зрущені Половцї, взагалї Турки; пущена Зубрицьким, прийнята Шараневичем, Симашкевичом (Историко-географ. и этнограф, очеркъ Подоліи — Труды подольск. комитета, І), новійшими часами знайшла прихильника в д. Молчановськім (див. протоколи київ. істор. тов. в т. XIII Чтеній c. 149). Він же в розвідцї: Очеркъ изв Ђ стій о Подольской земл Ђ гл. V (1885) дав перегляд питання про Болоховцїв, критикуючи декотрі погляди Дашкевича 18 ).
Не виясненим досї зістаєть ся, чи і в яких відносинах стоять до давнїх Болоховцїв, або до Болохова XVI в. Болоховцї згадувані в пізнїйших актах і навіть у сучасних піснях — Архивъ Югозападной Россіи V. І c. 137, VII. І c. 660, Труды экспедиціи въ югозап. край IV c. 84. Не вияснено навіть, що то за спеціальність була тих Болоховцїв; що були то якісь промисловцї, се очевидно; здаєть ся — так звали ся „уходники” — ловцї й рибалки.
22. Полїтичний устрій давньої Руси (до c. 193 і далї).
Полїтична система земель давньої Руської держави не скристалїзувала ся в певних виразних формах, не виломивши ся з впливу певних суперечних між собою чинників, і се утруднило й утруднює зрозуміннє її основ.
В перших початках переважав погляд на сю систему як на монархію, ослаблену тільки нездарністю володарів і дурних звичаєм їх — дїлити землї між дїтьми; такий погляд панує ще й у Карамзїна. Поруч нього одначе бачимо у декотрих — як Щербатова, і ще перед тим — в деяких місцях Татїщева, зародки федеративної теорії, для котрої давали підставу особливо анальоґії з устроєм Нїмецького цїсарства. В серединї XIX в. бере перевагу теорія родових патріархальних відносин, розвинена в приложенню до полїтичної системи земель давньої Руської держави головно Соловьовим (див. лїтературу в прим. 47 т. І сеї Історії). Вона викликала ряд поправок. Славянофільська теорія піднесла значіннє землї в сїй системі. З особливою виразністю на значіннє її вказав В. Пассек в своїй працї: Княжеская и докняжеская Русь, видрукованій одначе пізно (в москов. Чтеніях 1870), по працях Костомарова, котрого погляди він не в однім випереджував. Костомаров, підносячи впливи племінного, етноґрафічного підкладу на полїтичні відносини, представляв собі систему XI-XII в. як рід федерації народностей. Таких народностей він рахував шість: полуднево-руська, сїверська, великоруська, білоруська, псковська і новгородська; їх звязували такі звязки: спільне походженнє, подібности побуту й мови, одність княжого роду, християнська віра й одність церковної орґанїзації. „Русь стремилась къ федераціи, и федерація была формою, въ которую она начинала облекать ся”. Перебила се Татарщина.