Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
14. Лист Локєтка про останнїх Романовичів (до c. 120).
Сей лист вперше видав Райнальд — Annales ecclesiastici т. XV c. 296, потім з иньшої копії — Мураторі Antiquitates Italiae VI c. 146 і новійше ще з иньшої копії др. Прохаска при статї W sprawie zajecia Rusi przez Kazimierza W. (Kwartalnik historyczny 1892 c. 29). Року грамота не має, але дата відповідає в цїлім рядї близьких лїт тільки 1323 рокови (в вид. Райнальда хибно iulii, що не сходить ся з суботою перед зеленими сьвятами, і хибний рік 1324 — ся дата 20/VI. 1324 була загально прийнята; в текстї своєї статї сам Прохаска (c. 5, а за ним нпр. Бальцер — Genealogia c. 453) датує її хибно 9/VI. 1324 р., але при документї виводить справедливу дату.
Наводжу в ориґіналї інтересне для нас місце в сїм листї: Sanctitati vestrae insinuatione praesentium cum dolore reverentius intimamus, quod duo Ultimi principes Ruthenorum de gente schismatica, quos immediatos pro scuto inexpugnabili contra crudelem gentem Tartarorum habebamus, decesserant ex hac luce; ex quorum interitu nobis et terris nostris ex vicinitate Tartarorum, quos de certo credimus terram Ruthenorum, nostris metis contiguam, de qua annua tributa percipere consueverunt 14 ), occupare, — perturbatio indicibilis, nisi Dei omnipotentis et vestra gratia affuerit, imminebit. Далї Локєтек просить папу, аби поміг против Татар in praedicatione sanctae crucis et aliis subsidiis, — ne occupent terram Ruthenorum praedictam et per consequens nos invadant. Сї остатнї слова вказують, що не зовсїм ясні слова quos de certo credimus і т. д. треба розуміти не так, що Татари вже опанували Русь, а що Володислав тільки бояв ся сього на далї.
15. Оповіданнє Івана Вінтертурського (до c. 121).
Іван Вінтертурський (Vitoduranus), описуючи напад Татарів на Польщу й Угорщину 1341 р., каже так (се оповіданнє буде ще нам не раз потрібне): Causam adventus horum paganorum aliqui aliter asignant, — dicentes, quod imperator Thartarorum duos paganos breviter ante ista tempora reges satis ydoneos Ruthenis prefecerat, quibus successive ab eis per venenum extinctis, procuravit eis christianum latinum, si illi parcere vellent ut videret. Qui dum regni gubernacula per plura annorum curricula strenue gessisset, tandem cum numerum et ritum latinorum illic mutiplicasset, et hoc Ruthenis displicuisset, ipsum intoxicabant per venenum tam forte, quod dissiliit in plures partes. Quod audiens rex Kragovie, cujus consors soror uxoris regis Ruthenorum jam intoxicati fuerat, illue cum exercitu properavit et immensam pecuniam ab eo relictam rapiens reversus est. Propter quod imperator Thartarorum, hec intelligens, nimio furore agitatus, paganos memoratos ad deuastandam regionem regis Kragovie et alias finitimas regiones principum fidelium emisit (Johannis Vitodurani Chronicon, herausg. von Vyss — Archiv fur schweizerische Geschichte т. XI c. 165).
Хронїст мав писати сю частину хронїки в 40-х рр. XIV в., в 1341-7 рр. (Lorenz Deutschlands Geschichtsquellen im Mittelalter I c. 69); як сам каже, писав він на підставі ріжних оповідань: між такими оповідачами згадує він двох Швабів, що перебували в Австрії якийсь час і звідти принесли ті поголоски. Тим поясняють ся з одного боку його деякі дуже докладні відомости про подїї 1340-1 р., а з другого досить неясні, з людських поголосок зачерпнені звістки про попереднє. Christianus latinus поставлений намістником Узбека — се Юрий-Болєслав, його два попередники pagani — очевидно Андрій і Лев. Приймати, як то часто робили почавши від Нарушевича (Hist. nar. Polskiego IV. 333, wyd. Turowskiego) i до Линниченка (Зам Ђ чанія на статью Ржежабка c. 89-90, Критическій обзоръ c. 152), Филевича (Борьба с. 43), Леонтовича (Очерки I с. 226), Іванова (Истор. судьбы с. 222), Лєвіцкого (Ruth. Theilfurst. c. 174) — що перед Юриєм-Болєславом дїйсно були на Руси якісь баскаки в ролї намістників (оті pagani), нема нїякої причини: се й само по собі дуже неправдоподібно, й Узбек певно не дивив ся б таким легким оком, що його баскаків Русини труять як щурів одного по однім. Зовсїм легко пояснити, звідки взяла ся така звістка у хронїста: не-католиків дуже часто називано поганами, і таким чином Андрій і Лев, principes de gente schismatica, як їх зве Локєтек, в принесених з Польщі до Нїмеччини звістках стали ся поганами, а що хронїст, чи його вістники, виходили з погляду про дуже тїсну залежність Руси від Орди, то і сї руські князї перетворили ся в татарських намістників, як і Болєслав. Труднїйше пояснити звістку про їх строєннє; я вище вказав, що прийняти її, особливо супроти сухої згадки Локєтка про смерть племенників, не можна, й приходить ся толкувати її як просту поголоску навіяну строєннєм Болєслава (сам хронїст взагалї критицизмом в оцїнюванню поголосок не визначав ся, противно був дуже легковірний).