Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
— Сарданапал і Валтасар! — загримів Олексій Григорович. — Директор все-таки мене випередив і перший поцілував руку незрівнянній Оксані! Оксано, поцілував же директор?
— Усуваюсь, усуваюсь, — забурмотів Паталашка, затуляючи вуха від професорового гриміння.
Олексій Григорович приніс Оксані обрамлений трикутними листочками вічнозеленого барвінку букетик сухих рожевих безсмерток у маленькому чорному горнятку і на додачу — три пляшки шампанського.
— Три доповнення до Сталінської Конституції,— передаючи мені темні пляшки, з удаваною таємничістю проголосив він. — Громадяни СРСР зобов’язані пити радянське шампанське, літати літаками аерофлоту і зберігати свої гроші в ощадкасах. Я не маю нічого додати, крім вічних українських безсмерток і оцієї майже вічної глиняної посудини — зарубинецька кераміка, давніша за Юлія Цезаря і Александра Македонського. Пережила всі п’ять тисяч з чимось війн на Європейському континенті, татарське нашестя, війни Богдана Хмельницького, триста років дому Романових, три російських і одну українську революцію, дві світові війни, колективізацію, індустріалізацію і навіть боротьбу з вейсманістами-морганістами і космополітами. і все завдяки своєму непоказному вигляду. Непоказне завжди має змогу зберегтися, вціліти.
Я приніс з колодязя відро холодної води, поставив туди шампанське. Професор розпросторювався мало не на весь наш диванчик, виповнював гримінням своїх барабанів тісну кімнатку.
— По-моєму, ця теорія непоказного не має нічого спільного з вами, Олексію Григоровичу, — обережно зауважив я. — Про Оксану вже й не кажу. Яка жінка згодиться на роль непоказної?
— Неточне слово, неточне слово, — пробурмотів професор, — я мав на увазі зовнішній вигляд, а не суть. Але бачу, що моя формула далека від універсальності. Навряд чи можна поєднати зарубинецьку кераміку з радянським шампанським. Шкода, що не можу запропонувати вам ще й морозива, як колись у парку імені Чкалова. Але це, як каже партія, тимчасові труднощі. На ваше новосілля я дарую вам холодильник «Дніпро». Вже все домовлено, за день-два льодова машина буде тут.
— Олексію Григоровичу!
— Це подарунок для чарівної Оксани. Але цур! Як можна говорити про те, чого ще нема? Суцільні ілюзії, алюзії, колізії й конклюзії! Це нагадує мені постанови про нове, подальше, ще вище, небачене піднесення сільського господарства, які сиплються нам на голови щедрим дощем райдужних, але, на жаль, абсолютно пустопорожніх обіцянок рідної партії і ще ріднішого уряду. Чи відомо вам, Миколо, що навіть узимку тридцять третього року була постанова пленуму партії про нове піднесення колгоспів? Мільйони людей вмирали з голоду, а Сталін проголосив лозунг: «Зробимо всі колгоспи більшовицькими, а колгоспників заможними!»
— Я тоді був ще малий.
— Згода. А тепер? Ви цілком свідома людина, дипломований спеціаліст сільського господарства, вже не кажу про ваш унікальний життєвий досвід. І що ж ви можете сказати про постанови повоєнні? Скільки їх було? В сорок сьомому Україна знов умирала, як у тридцять третьому, а Москва дарувала їй чергову постанову про зміцнення статуту сільгоспартілі чи що там. Торік Хрущов у «Правдє» виступив за укрупнення колгоспів. У березні цього року він знов за своє: укрупнити колгоспи і створити агроміста. Ви пам’ятаєте цю статтю. Навіть «Правда» злякалася і наступного дня заявила, що стаття Хрущова «печатается в дискуссионном порядке». Але забули сказати, що на Україні вже йде цей хрущовський експеримент над мільйонами людей. Так ніби це морські свинки з біологічної лабораторії.
— Олексію Григоровичу, — нагадав я професорові,— ми з Оксаною щойно приїхали на агростанцію…
— А я, старий ідіот, забув про все і знов за рибу гроші. Оксанонько, мила, даруйте мені мій старечий сільськогосподарський маразм!
— Ну, що ви, Олексію Григоровичу! — осяяла його своїм лагідним усміхом Оксана. — Для нас з Миколою кожне ваше слово, як золото. А для мене — то й казати нічого. Я ж так давно не чула вас!
Як завжди, Оксана з нічого витворила справжнє чудо. Тарілочками й мисочками заставлений був увесь стіл. Привезені нами дари зашматківської землі, щось там із прибереженого мною в погребі, дещо з купленого в Нижньодніпровську і на Веселих Хуторах та ще професорове шампанське — чого ще треба в таку хвилину?
Шампанське я наливав у звичайні гранчасті склянки, про гарний посуд доводилося ще тільки мріяти.
— Даруйте за таку кричущу невідповідність, Олексію Григоровичу, — перепросив я нашого дорогого гостя, — шампанське в вульгарних склянках та ще й оселедець на закуску зовсім не личать професорові.