Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-329-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представленою проблематикою.
1. Поняття «правовий статус особи» розкрите в коментарі до ст. 7 КПК України.
2. Громадянин України — особа, яка має українське громадянство.
Громадянство — правова належність особи до держави; постійний правовий зв’язок особи з державою, що виявляється у їх взаємних правах і обов’язках.
Правовий статус громадян України визначений у Конституції України (статті 4, 9, розділ ІІ) та інших нормативно-правових актах, включаючи міжнародні, згоду на які дала Верховна Рада України.
3. Обмеження — це встановлення певних меж чого-небудь; недопущення поширення чого-небудь (у даному разі — виключення поширення окремих прав і обов’язків громадян на раніше судимих осіб).
4. Судимість — правовий стан особи, який виникає у зв’язку із засудженням її судом до конкретної міри покарання за вчинений нею злочин і тягне, за умов, зазначених у законі, настання для неї певних негативних наслідків. Як зазначено у зв’язку з цим у ч. 1 ст. 88 КК, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Порядок набрання вироком законної сили визначений у ст. 401 КПК України (див. коментар до ст. 4 КВК).
Строки погашення та зняття судимості встановлені у статтях 89—91 КК України. При цьому, як зазначено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості», положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5—9 ст. 89, пунктами 2—4 ч. 2 ст. 108 КК України, — і на певний строк після відбуття покарання.
5. Правообмеження щодо осіб, які мають судимість, можуть бути передбачені тільки законом. При цьому при визначенні змісту терміна «закон» слід враховувати рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), який тлумачить його у широкому значенні слова. До законодавства України, зокрема, належать: Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, міжнародно-правові акти, згоду на які дала Верховна Рада України.
У теорії і на практиці розрізняють: загальноправові та кримінально-правові наслідки судимості.
Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом стосовно осіб, які мають непогашену або не зняту судимість, а саме:
1) заборона обіймати на певні посади.
Так, особа, яка має судимість за будь-який злочин, не може бути: суддею, прокурором, адвокатом, нотаріусом, працівником органів внутрішніх справ та ін.;
2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності;
3) обмеження у допуску до державної таємниці;
4) обмеження у виїзді за кордон громадянам України та обмеження у прийнятті до громадянства України;
5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу тощо.
Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:
1) може виступати як кваліфікуюча ознака повторності (ст. 32 КК), рецидиву (ст. 34 КК);
2) є перешкодою при застосуванні норм інституту звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45—48 КК);
3) виступає як обставина, що обтяжує покарання за злочини, вчинені повторно та у випадку рецидиву злочинів (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) та ін.
Отже, як правильно зазначається в науковій літературі, судимість — це негативний правовий статус особи.
Глава 24 ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ
Стаття 156. Надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні
1. Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання адміністрація установи виконання покарань через територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення вживає заходів до трудового і побутового влаштування засудженого за обраним ним місцем проживання.
2. В установах виконання покарань організовуються курси підготовки засуджених до звільнення.
3. Інваліди першої та другої груп, а також чоловіки віком понад шістдесят років і жінки — понад п’ятдесят п’ять років, у разі потреби, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які позбавлені батьківського піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах дітей до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи піклування.