Сага про Форсайтів

І Сомсові стало моторошно від холодного подиху цього незнаного йому й такого прадавнього, без власників, світу, що з'явився поглянути на свої колишні володіння. Він зійшов у каюту й приготував собі чай на спиртівці. Випивши його, він узяв письмове приладдя й написав два оголошення до газети.

«20-го цього місяця в своєму домі на Парк-лейн на дев'яносто першому році життя помер Джеймс Форсайт. Похорон 24-го опівдні на Гайгейтському кладовищі. Прохання вінків не класти».

«20-го цього місяця в «Притулку», у Мейплдергемі, Аннет, дружина Сомса Форсайта, народила дочку».

А нижче на промокальному папері він вивів слово «сина».

Була восьма година у звичайному осінньому світі, коли він пішов через сад до будинку. Кущі по той бік річки виступали з молочної імли, круглі, барвисті; дим здіймався вгору прямим синім стовпом; і голуби туркотіли, чистячи на сонці пір'я.

Він непомітно пройшов до своєї кімнати, викупався, поголився, надів чисту білизну й чорний костюм.

Мадам Ламот саме сіла снідати, коли він зійшов униз.

Глянувши на його костюм, вона мовила:

— Нічого не кажіть!— і потиснула йому руку.— Аннет почуває себе непогано. Але лікар сказав, що вона вже ніколи не зможе мати дітей. Ви знали це?— Сомс кивнув головою.— Дуже шкода. Mais la petite est adorable. Du cafe? [57]

Сомс поквапився знайти привід, щоб піти від неї. Вона дратувала його: повнотіла, твереза, моторна, розсудлива — француженка. Він не зносив її вимови, її гаркавості; його обурювало те, як вона дивилася на нього, наче то була його вина, що Аннет ніколи не зможе народити йому сина! Його вина! Сомса обурювало навіть її пусте захоплення його дочкою, якої він іще не бачив.