Тягар пристрастей людських

Філіп дізнався, що найбільша трагедія для цих людей не розлучення чи смерть (це було природно, та й горе завжди можна виплакати сльозами), а втрати роботи. Якось він бачив, як один чоловік прийшов додому через три дні після народження дитини і сказав, що його звільнили; він був будівельником, а о цій порі року робота просувалася повільно. Він повідомив цю новину дружині і сів пити чай.

— Ох, Джиме, — сказала жінка.

Чоловік флегматично жував якусь мішанину, що тушкувалася в пательні, чекаючи, поки він піде, і витріщався на тарілку; жінка кілька разів кинула на нього наляканий погляд, а потім безмовно залилася слізьми. Будівельник був незграбним коротуном із грубим завітреним лицем, довгим білим шрамом на чолі і великими шорсткими долонями. Урешті-решт він відштовхнув свою тарілку, наче примушував себе їсти, і втупився поглядом у вікно. Це була затильна кімнатка на горищі, тож побачити з неї не вдавалося нічого, крім хмар. Здавалося, тиша набрякла від розпачу. Філіп відчував, що казати тут нічого і залишається тільки піти. Утомлено поплентавшись геть (цієї ночі він майже не лягав), Кері гнівався на цей жорстокий світ. Він добре знав, що таке відчуття безнадійності під час пошуків роботи і розпач, гірший за голод. Кері радів, що не вірить у Бога, інакше стан речей у цьому світі був би геть нестерпним; змиритися з існуванням можна лише тоді, коли розумієш усю його безглуздість.

Філіпові здавалося, що люди, котрі витрачають свій час, допомагаючи бідним, помиляються, адже вони намагаються уникнути речей, котрі тривожать їх самих, забуваючи про те, що інші вже звикли до них і нітрохи не переймаються. Біднякам не потрібні великі провітрені кімнати: через малопоживну їжу і погану циркуляцію крові вони постійно мерзнуть, тож просторі кімнати здаються їм холодними, а вугілля доводиться заощаджувати; їх не турбує необхідність спати в одній кімнаті з іншими людьми, навпаки так їм подобається значно більше; ці люди ніколи не залишаються наодинці від народження до самої смерті, самотність засмучує їх, а скупченість, у якій вони живуть, — тішить; навіть постійний галас навколо їхні вуха просто фільтрують. Біднякам не потрібно щодня приймати ванну: Філіп частенько чув, як вони обурюються необхідністю митися, коли їх кладуть до шпиталю — це водночас ображає їх і завдає незручностей. Здебільшого людям хочеться, щоб їм просто дали спокій. Якщо у чоловіка є постійна робота, життя минає легко і має свої приємності: вдосталь часу на плітки, непогано було б випити після робочого дня кухоль пива, на вулицях завжди можна на щось повитріщатися; для тих, хто хоче почитати, є «Рейнольдз» чи «Ньюс оф зе Волд» — «тоді ти навіть не помічаєш, як швидко біжить час; так уже повелося: можна любити читати, поки ти незаміжня, а потім все змінюється і часу не залишається навіть на газету».