Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Чи були б ми там, де ми є сьогодні, якби раптові та інтенсивні зміни клімату не зруйнували старі цивілізації бронзової доби, тим самим лишень загартувавши всіх? Е, якби та якби та виросли на голові гриби – був би город, як часто казала моя бабуся.
БОНД 1: ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ
Отже, пойняті тлінням руїни бронзової доби зосталися позаду, а ми прямуємо ближче до наших днів. Нам ще залишилося відвідати дві події Бонда. Останню, яку ми називаємо Малий льодовиковий період, прибережемо на один із наступних розділів. А зараз подивимося ближче на те, що сталося приблизно 1500 років тому. На період, який приблизно збігається зі вторгненням гунів у Європу в 376 році та захопленням лангобардами Італії в 576 році. А ім’я періоду – Велике переселення народів.
Це і є тією червоною ниткою, яка пронизує всі цикли Бонда, – міграції. Що ж цього разу – і як завжди – комусь десь стало зле.
Так званий Римський кліматичний оптимум (приблизно 250 до н. е. – 350 н. е.) добіг кінця. У помірному теплі цього періоду Рим перетворився на наддержаву, а Середземне море стало внутрішнім морем Імперії.
Проте десь у 350 році погода кардинально змінюється – стає холодно та сухо. Прибутки із сільського господарства маліють, люди гостро потерпають від неврожаїв і голоду, впадають у відчай і кидаються навтьоки. Це стосується й тих, кого називають гунами й варварами. Це, своєю чергою, призводить до війн, адже там, де з’являлися ці подорожні, здебільшого, уже хтось жив. Це старий світ, урешті-решт, людям бракувало незайманої землі (наступного разу щось подібне станеться на Марсі). Наполегливий стукіт варварів у ворота Рима дався взнаки. Падіння Західної Римської імперії, з якого розпочинається Середньовіччя, без жодного сумніву, є «головною подією шоу» Великого переселення народів.
Про те, що над Європою у пору Великого переселення народів дмуть холодні та суворі вітри, цього разу ми знаємо з неабиякою точністю.
Про погодні умови більшої частини голоцену нам відомо завдяки аналізам пилку та інших органічних речовин, що містяться в складі скам’янілих відкладів озер. Вивчення коралів також дають нам корисні знання, як і хімічний аналіз бульбашок повітря в крижаних кернах, взятих із льодовиків Ґренландії та Антарктики.
Непрямі знання про клімат такого штибу називаються палеокліматичними індикаторами. До цієї категорії також входять історичні письмові джерела. Палеокліматологи давно перебувають у залежності від індикаторів, адже метеорологічні вимірювання температури й атмосферних опадів почалися в Європі лише у XVIII столітті, а в решті світу ще пізніше.
А щодо Великого переселення народів, тут ми вперше отримали доступ до широкого обсягу даних завдяки річним кільцям дерев. Це дало змогу дослідникам реконструювати погоду тієї пори з неймовірною точністю. Про що ж свідчать річні кільця? Коротко кажучи: мандрівники в часі, вдягайтеся тепліше та не забудьте захопити парасолю.
Для початку, між 350-м і 450 роком уже нашої ери рясно дощило, приблизно вдвічі сильніше порівняно із середнім значенням. Тож приблизно від 4500-го до 600 року було по-справжньому зимно та сухо. Літня температура в Європі впала на три градуси Цельсія. Вчені називають цей період Малим льодовиковим періодом пізньої Античності.
Що ж за цим стоїть? Аналізи крижаних кернів із льодовиків указують на три великих виверження вулканів, у 536-му, 540-му та 547 році. Один із головних підозрюваних – кальдера Рабаул у Папуа Новій Гвінеї, що вивергалася близько того часу.
Вивергаючись, вулкан вивільнив у стратосферу величезну кількість вулканічних матеріалів і випарів, насамперед діоксиду сірки, затуливши Землю від великої частини сонячного світла. Через це температура протягом наступних десятиліть неухильно падала. Почалася «вулканічна зима» (див. розділ 8).
Візантійський історик Прокопій пише про 536 рік таке:
«Цього року ми отримали найжахливіший знак: цілий рік сонце світилося без променів. Переставши яскраво сяяти й утративши силу, воно виглядало буцімто затемненим».
Кількість сірки в льодовиковому осаді з того часу вказує на те, що йдеться про таке виверження, яке навіть перевершує виверження вулкана Тамбора, і викликаний ним «рік без літа» у 1816-му.