Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2

Місько ввічливо узяв три дрібні купюри і показав паннам, щоб вони збиралися: зняв свого плаща і знову одяг. Ті заверещали з радости і кинулися до шафи.

Уже у фіякрі він добре їх роздивився: вузьколиці, довгоносі, з чорними кучерями, вони були схожі на львівських жидівок, яким пощастило вродитися в багатих батьків. Ось тільки пазухи були майже порожні, і Місько не уявляв, як можна з такими кохатися. Зате вони обидві його вподобали: тулилися з обох боків і зазирали йому в очі, як сороки в кістку.

Наш місцевий ловелас завів дівок у французьку ресторацію на Ринку, де вони нахлебтались цибулячих помиїв з грінками та закусили слимаками, а потім зажадали свіжих еклерів. Усе це тривало під їхні короткі погуки-зітхання і Міськове «так-так», з якого стало цілком зрозуміло, що мовний бар'єр найближчим часом буде подолано у звичний спосіб: цілунками в уста.

Беата не зреаґувала, коли її доглядальниці повернулися із свіжим кавалером, який заввиграшки вніс обох до передпокою під пахвами. Вона сиділа при вікні і перебирала руками пригорщі перлин у дерев'яному пуделку.

— Се хто? — спитався наш мантій і показав у бік Беати рукою. — Мати?

Дівки однаково знизували плечима і вимахували руками, ніби переконували Міська, що на таку дрібницю, як пристаркувата дивачка при вікні, не варт звертати уваги.

...Другого дня він прокинувся пізно, мало не ополудні, і ледве виплутався із простирадел та тонких тіл двох мадмуазелей. Він не поспішав одягатися, бо ось-ось мала загримати у двері Маґда, щоб вдати із себе ошукану й зневажену дружину, але штани натяг і позбирав докупи свою розкидану в поспіху одіж. Примітив, що гаманець з крокодилячої шкіри пишно возліг на бюркові, прилаштованому біля шафи з товстими книжками. «От безголові дівки!» — подумав радісно в передчутті здобичі і вийшов до другого покою. У кріслі при вікні Беата спала навсидьки і посміхалася; пуделко на підвіконні відсвічувало сніговими іскрами проти сонця.