Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-07-7
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2». Краткое содержание книги:
— Певно що так! — не крилася красуня. — Біля мене не можна бути у безпеці. Я Една Мюрей!
Після цих слів кожен, кому дороге життя, вискочив би через вікно, у чому мати породила, та наш атлет зреаґував олімпійським мовчанням: він не знав, чого жінка промовила ці слова так виклично, тому нам доведеться пояснити. Грабіжниця Една Мюрей відома в Америці, як і Ал Капоне. Своїх жертв вона зв'язувала мотузками, витягувала з них гроші та коштовности, а потім цілувала і... щезала. Її перший чоловік Саліван мав кличку Діямантовий Джо і помер у тюрмі, де відбував кару за вбивство. Другий — Джек Мюрей — ув'язнений за грабунки на двадцять п'ять літ. Їй також присудили сей термін, та красуня примудрилася втекти, хоч і не далеко від тюрми, де її впіймала поліція та засадила у холодну. Опівночі вона виламала ґрати, перелізла через високий мур — і зникла. Щоправда, один із вартових довго згадував пристрасний цілунок...
— Мене не цікавить, хто ти є, — продовжував удавати байдужого Збишек. — Мене цікавить, за що ти згодна платити такі гроші.
— За все! Чи тобі перерахувати обов'язки? Ти будеш при мені вдень і вночі — цього не досить?
Жінка дістала з-під подушки кілька зелених папірців і вклала їх у велетенську жменю Циганєвича.
— Подбай про краще авто, ковбою! Не дуже примітне, та з добрим двигуном. І позбався своїх смердючих лахів...
Можна було б і образитися, та Збишек і сам розумів, що з кожним днем мандрівки все менше стає схожим на успішного комівояжера, а це впадає в око полісменам. «Бути при Едні — як вибудувати палац при Етні»[31] — подумав Циганєвич.
Една тим часом витягла з валізки сиву перуку, окуляри з товстелезними шкельцями, темну сукню в дрібні горошини, чорний капелюшок з вицвілими квітами і темною вуалькою, мешти на низьких підборах.
— Ковбою, віднині ти мій син! Двоє молодих коханців завжди викликають заздрощі, а дужий чоловік при кволій жінці — співчуття. Втямив? Не забувай турботливо висаджувати мене з авта, переводити через вулицю і пропонувати м'ятний чай з медом. Гаразд?
Мудра Една Мюрей замислила неабияку авантуру — вирішила помститися жінці найбільшого душогуба Кіртена, нещодавно засудженого до смерти. Вона найбільше й доклалася до затримання, зовсім не хотячи цього: коли нишпорки винюхали слід убивці і викликали на підмогу поліцію, молодиця безпечно мила йому спину у лазничці.
Циганєвичу було невтямки, навіщо Едні наражатися на небезпеку, і він прямо її запитав про це.
— Дурнику, Кіртен тримав у своєму сховку діяманти Салівана, а вони мають належати мені.
Збишек вчув запах смаленого. Бути охоронцем при шаленій кобіті — це одне, а вимагати діяманти від іншої...
Една вловила в його погляді нерішучість.
— Ковбою, ти нервуєшся? Твоя роля мінімальна: привезти мене до будинку Кіртенів і чекати в авті.
— А що — сховок у будинку? І поліція його не знайшла?! — сумнівався атлет.
— Який же ти перестрашений! — знущально промовила Една. — Діяманти в подвійному дні сільнички, а сільничка стоїть на видному місці. Хто в неї зазиратиме?
— А якщо сільничку підмінили — ту, з діямантами, сховали? Це ж не вчора Саліван там полишив здобич!
— Не вчора, — погодилася Една, — але тій дурній курці було наказано віддати сільничку Салівановій матері, за що їй належатиме винагорода: чотири тисячі долярів.
— А скільки коштують діяманти?
— Мільйон...
Збишек не втаїв подивованого «ох!»
Една годину ворожила наодинці із дзеркальцем, після чого перетворилася в печальну стареньку жінку, що ледве бачить світ через окуляри для слабкозорих. Вона дріботіла до авта при статечному Циганєвичу, як усохла від хвороб мати із здорованем-сином.
21.
аґда, невірна жона адвоката Альбертшулле, не полишала надії овдовіти доволі привабливою кобітою, аби встигнути зазнати й іншого щастя, аніж просто пишатися мужем. Вона вишукувала способу довести його до такого серцевого нападу, після якого не стають на ноги, а відбувають в інший світ уперед ногами. Одного разу, ліниво переходячи Ринком, вона почула доволі гучний шепіт якоїсь цьоці-дрипці, що оповідала такій же приятельці про наглу смерть панотця з-під Бродів. Тому щоночі ввижалася біла постать, що зазирала у вікна зі саду, і ніякі щільні фіранки не рятували. Панотець зривався з ліжка, вклякав перед образами, щоб не дивитися у бік тої білої почвари, але вона не зникала до самих півнів.
— А на кого вона була схожа — на жінку чи на чоловіка? — питалася приятелька у цьоці-дрипці.
31
гра слів: Етна — діючий вулкан на о. Сицилія.