Ваші пальці пахнуть ладаном
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6744-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ваші пальці пахнуть ладаном». Краткое содержание книги:
Він узагалі був з гумором, до всього – навіть до своєї популярності, – ставився злегка іронічно, іноді за чаркою – любив се діло, – казав:
– Сашко, не дивись на мене, як на небожителя, ми, генії, такі ж прості, як і всі смертні…
Підморгував, говорив своїм добре поставленим, соковитим голосом і сміявся – якось красиво, аж мелодійно.
Іван дебютував у кіно в 1909 році і відтоді кінематограф став для нього – вчорашнього артиста театру, – новою професією і покликанням у світі мистецтва. І взагалі, новим життям. Про кінематограф, про «Великого німого» він захоплено писатиме: «Це моя кров, мої нерви, надії, провали, хвилювання… Мільйони крихітних кадрів складають стрічку моєї душі».
Він був від природи наділений геніальною художньою інтуїцією, що багато в чому йому замінила школу. До всього ж він відразу відчув принципову різницю між грою в кіно і в театрі. Намагався розпізнати закони мови кіно, його головні творчі принципи, засновані на «внутрішній експресії, на гіпнозі партнера, на паузі, на хвилюючих натяках і психологічних моментах, коли не все сказано, але все зрозуміло». Казав, бувало, Вертинському (для останнього це була своєрідна школа): «Актору досить щиро, захоплено подумати про те, що він міг би сказати, загорітися під час зйомок, і він кожним своїм мускулом, питанням чи скаргою одних очей відкриє із стрічки публіці свою душу, і вона зрозуміє його без жодного слова, без єдиного напису…»
Мозжухін почав свою кар’єру в студії Ханжонкова. (Про Віру Холодну, з якою часто разом знімався, відгукувався незмінно з пієтетом.) Його перший екранний успіх – фільм «Жизнь и смерть» (1914), де він убивав свою кохану, щоб набальзамувати її труп і зберегти нетлінною її красу. І хоч у тому образі відчувалася патологія, але Іван зіграв свій персонаж зі справжнім драматизмом і вперше продемонстрував на екрані здатність плакати «справжніми сльозами».
Акторський діапазон його був багатим. Вже в перших своїх фільмах він приємно вразив глядачів широтою свого обдарування, а перший успіх йому принесла роль молодого єврея у стрічці «Горе Сарри» (1913).
Тоді ж він створив блискучі за зовнішньою виразністю образи фантастичних і казкових персонажів у фільмах «Ночь перед Рождеством» (Чорт), «Страшная месть» (Чарівник), «Руслан и Людмила» (Руслан)…
Але особливе місце в творчості Мозжухіна зайняла російська класика. У 1913 році він знявся у Чардиніна в екранізації пушкінського «Домика в Коломне» – цей фільм визнано однією із кращих ранніх екранізацій Пушкіна.
Він володів блискучим почуттям гумору, мав якусь вроджену вишуканість, легкість, пластичність – це йому забезпечило успіх у комедії.
Правда, піддавшись загальному тоді патріотичному пориву в серпні 1914-го, Іван Мозжухін йде на війну – «вольноопределяющим». На той час він був уже популярним, тож відразу з’явилася серія листівок улюбленця публіки у військовій формі. Але подвигів на фронті, на щастя, він не здійснить – швидко підведе здоров’я, і артист повернеться до свого любого кінематографа.
Вже з 1915 року Іван Мозжухін – найяскравіша зірка серед зірок російського кіно. «Пікова дама» увійде в число шедеврів ранньої російської кінокласики завдяки талановитій роботі саме Мозжухіна. Коли Вертинський з ним зазнайомиться і подружиться, ім’я Івана гримітиме в Росії. Залишаючись, між іншим, у побуті все таким же простим і товариським.
А вже його робота у фільмі «Отець Сергій» за Л. Толстим буде названа видатною. Він був романтичним руським актором-трагіком (це навіть видно було і з його зовнішності), що допомагало йому створювати драматичні ролі, які всіх вражатимуть. Навіть надумані, фальшиві мелодраматичні сюжети він своїм обдаруванням піднімав до рівня справжньої людської трагедії. І саме ці ролі принесли йому визнання у кіно. Він зніматиметься більше, як у 70 фільмах лише на батьківщині і на гребені свого небувалого успіху року 1920-го емігрує з Росії (преса тоді повідомлятиме: «Уехала за границу почти вся кинематографическая фабрика Ермольева: Мозжухин, Протазанов, Дошаков, управляющий Попов, Вермель и др.»).
На батьківщину Іван, на відміну від Вертинського, який теж того самого року емігрує, вже більше не повернеться.