Пристань Ескулапа

— Phenylaethylbarbituricum, — посміхнувся Йонаш. — Ні, не тільки natrium phenylaethylbarbituricum. Я додав ще нешкідливі дози phenacetini, amidopyrini та codeini phosphorici.

Ми перейшли до лабораторії.

— Отже, ви рішуче твердите, що отрути в порошку не могло бути?

— В усякому разі я її туди не домішував, — спокійно сказав Йонаш.

Я помітив, що Йонаш ставав дедалі впевненішим у собі. Тепер він уже нічим не нагадував тієї розгубленої людини, якою був минулого вечора. Невже слідство йшло хибним шляхом?!

— Якщо ви не домішували, — буркнув Журка, — то це зробив хтось інший. Хто б це міг бути? Як ви думаєте?

— Не бачу, хто міг би це зробити. Коли я вийшов з лабораторії, у вестибюлі на другому поверсі був тільки професор Касіца.

— Хвилиночку, — Журка зацікавлено нахилився, — значить, ви виходили з лабораторії?

— Я зійшов униз до своєї кімнати по цигарки.

— І довго вас не було в лабораторії?

— Не знаю… мабуть, хвилин п'ять.

— Ви п'ять хвилин шукали цигарки?

— По дорозі я зайшов до туалету, — пояснив Йонаш.

— А двері лабораторії лишили незамкненими?

— Ну, звичайно, — здивувався Йонаш. — Та від кого б я мав їх замикати?

— А повернувшись, ви не помітили в лабораторії якихось змін? Вам нічого не впало в очі? Ніхто там не нишпорив?

— Ні… я нічого не помітив.

— Ви певні, що ніхто не заходив до лабораторії?

— Ні… як же…. Професор Касіца заходив.

Ми переглянулись.

— І ви тільки зараз про це говорите!.. — зітхнув Журка.

— Ви ж питали не про те, хто заходив, а про те, чи не нишпорив хто в лабораторії.

— Ну гаразд, гаразд, — розхвилювався Журка. — Отже, ви застали Касіцу в лабораторії?

— Вірніше, в дверях.

— А як поводився професор?

— Він був трохи схвильований. Сказав: «Треба було б дати щось Кайтусеві на сон. Пищить страшенно і бігає мов скажений».

Журка ледве стримав посмішку.

— У вас тут є тезка, — звернувся він до Трепки.

— Вас теж звати Каєтан? — поцікавився Йонаш.

— Так, друже, — відповів вражений Трепка. — Але це не причина, щоб відхилятися від теми.

Журка підійшов до клітки і розглядав морських свинок.

— Яка з них називається Кайтек? — запитав він.

— Ота велика, з хвостом і довгою шерстю, — неохоче, показав Йонаш.

— Скажена якась! Це справді морська свинка?

Йонаш ствердно кивнув головою.

— Мабуть, якась спеціальна порода?

— Це мутант.

— Нагадує скоріше щура-кабаргу. Справді жахливо нервове створіння і бігає на двох лапах. — Журка доторкнувся крізь грати до морди тваринки.

У відповідь Кайтусь пронизливо запищав, показавши великі передні зуби, потім блискавично повернувся, висунув крізь грати хвіст і вдарив ним Журку по обличчю.

— Сердита тварюка!.. — поручик гидливо витерся. — Навіщо ви тримаєте таку потвору?

— Як курйоз, — усміхнувся Йонаш. — Це єдиний у своєму роді випадок мутації.

— Справді винятковий, особливо якщо говорити про хвіст, — буркнув Журка. — Але повернімося до справи. Про що я хотів ще запитати вас, докторе… Ви пам'ятаєте, як Мацьошекова зчинила переполох — ніби хтось заглядає на кухні у вікно?