Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)
- Автор:
- Год: 1921
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)». Краткое содержание книги:
Що-до українських професорів і доцентів, то часть їх опустила край, хоронячися перед переслідуваннями польських властий, часть інтерновано, а решту усунено 8 університету таким способом, що зажадано від них зложення присяги вірности польській державі.
Що-до українських студентів, то ректорат львівського університету в оголошенню з 16. серпня 1919 р. ч. 2221 заявив, що до львівського університету можуть бути приняті тільки громадяни польської держави, при чім мужчини мають також виказатися сповненням обовязку військової служби в польськім війську.
Се варядження поновляє ректорат львівського університету з початком кождого семестра: поновив його також біжучого зимового семестра 1920/1921.
Таке саме зарядження видає кождого семестра ректорат львівської політехніки і управи инших висших шкіл.
Таким чином Українець, щоб бути принятим до львівського університету (або иншої висілої школи) мусів би зложити деклярацію, що він уважає себе громадянином польської держави і відбути військову службу в польськім війгьку, значить: допуститися національної зради супроти власного народу.
Проти зарядження ректорату львівського університету і політехніки звернулися організації українських студентів і українського громадянства і до самих ректоратів і до Міністерства просвіти в Варшаві, а крім того всі українські товариства вислали в липні 1920 р. меморандум до президії Мирової Конференції і до президії Союза Народів. Очевидно — все даром!
Рівночасно польські власти ставлять перешкоди виїздови української молодіжи па заграничні університети, не даючи паспортів. Зрештою студії ва границею з огляду на великі кошти є можливі тільки для одиниць.
Не могучи добитися для своєї молодіжи вступу до львівського університету, українське громадянство хотіло зорганізувати для неї приватні університетські курси. Одначе тут зустрілося з забороною польського правительства.
Українське „Наукове Товариство ім. Шевченка“ у Львові було зорганізувало приватні університетські курси в обємі 4 Факультетів. Одначе ґенеральний делегат польського правительства для Галичини рішенням з 27. вересня 1919 сі курси заборонив.
Тоді такі самі курси хотіло зорґанізувати пТова-риство наукових викладів ім. Петра Могили“ у Львові, одначе так само зустрілося з забороною польського правительства. Внесений 21. падолиста 1919 рекурс до міністерства внутрішніх справ у Варшаві остав без відповіди.
В марті 1920 р. оголосив такі університетські курси старинний український РСтавропигійський Інститут", який ще від польських королів мав привілей удержувати висшу школу. Та сі курси 9. марта 1920 розігнала поліція. Протест проти сього насильства, висланий 12. цвітня 1920 до Президента Польської Республики, остав без відповіди.
В кінці для характеристики тактики польського правительства треба згадати, що коли воно так безоглядно замикає українській молодіжи вступ до університету і инших висших шкіл, то рівночасно робить собі перед заграницею рекляму, ніби воно особливо дбає про українську університетську молодіж.
Так з початком вересня 1919 появилася була польська ОФІціяльна відомість, що польське правительство має заложити український університет у Львові. Коли проти сього піднявся протест на однім польськім публичнім зібранню 26 вересня 1919, соймовий посол Бриль пояснив, що польське правительство зовсім не думає закладати українського університету, а тільки пустило в світ таку відомість в тій ціли, щоб польський премієр Падеревський, який старається в Парижі про прилучення Східної Галичини до Польщі, міг покликатися на ту відомість як на доказ, що Польща найліпше подбає про потреби українського населення.
Тому й не треба ухвалювати протесту, бо се утруднило би акцію Падеревського.
Як-раз через рік, в осени 1920, польська преса знов принесла відомість, що польське правительство думає заложити український університет (поки-що тільки з юридичним Факультетом) в Станиславові. Ціль сеї відомости очевидно така сама як попередньої.
* *
*
Наше представлення про винищування українського шкільництва польським окупаційним режімом закінчимо такою самою увагою, якою ми його розпочали. Польське правительство хоче спинити розвиток української національної культури, української національної свідомости, хоче віпхнути український нарід до стану темної маси без власної інтелігенції. 6 се один зі способів, який має забезпечити Польщі панування над Східною Галичиною.
Зміни в сій области, — як се доказує вся історія польського панування над українським народом, — не є можливі, доки доля українського народу залежатиме від Польщі. Тільки визволення Східної Галичини зпід польського панування може запевнити українському на-родови свобідний розвиток його духових сил.