Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-05-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика». Краткое содержание книги:
* * *
Костянтин Москалець народився 1963 року в місті Бахмачі на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. 1990 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Як автор і виконавець власних пісень працював кілька років у львівському театрі-кабаре «Не журись!», побувавши з ним на ґастролях у більшості країн Європи. Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації «Авторська пісня». Особливої популярності набув його шляґер «Вона» — у виконанні Тараса Чубая та рок-групи «Плач Єремії». Від 1991 року Костянтин Москалець живе в селі Матіївка біля Бахмача, займаючись тільки літературною працею.
Опублікував дві збірки поезій — «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), повісті «Куди мені подітися?» (1990) та «Досвід коронації» (1994), низку оповідань, філософських та літературно-критичних нарисів. 1995 року за «Досвід коронації» отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («А Crowning Experience»). Москальцеві твори перекладалися також німецькою («Der Kirschbaum», 1998) та польською («Wiersze», 1995; «Miesiąc miłowania księżycem», 1997) мовами.
_______
На обкладинці використано роботу Миколи Кумановського «Темна українська ніч» (1997)
Несправедливо. Нестерпно. Неможливо. Але ти повертаєшся саме сюди — до здичавілих юрб, до напівзруйнованого тіла, до звуженої та зацькованої свідомості. Ти бачив демонів і янголів, ти розмовляв із Ґете і слухав, як Моцарт грає на клавесині, ти кохався з Афродитою, споглядав Святу Трійцю і ріс трояндою, п'ючи дощі благословення, послані тобі Господом, усвідомлюючи процес фотосинтезу у своєму листі й розуміючи обмін води та солей у своєму корінні… Але ти ж таки опиняєшся тут, де треба прати шкарпетки, щоб вони не смерділи потом, виконувати ту або іншу працю, щоб отримувати гроші на харчування та одяг, і робити купу інших справ, хоч яких часом нудних і безглуздих. Можеш трактувати це як пастку напередприсутнього буття, до якої екзистувала-таки довірлива душа; можеш тлумачити це як посланництво й покликання Сина Божого, уявляючи свої діяльність і бездіяльність як перетворення царства земного на Царство Небесне, або ж, скажімо, брати приклад із «вигнанця Назона, Старого, кволого, забутого всіма В краю, де цілий вік негода, та зима, Та моря тужний рев, та варвари довкола…». Можеш узагалі відмовитися від будь яких тлумачень і спробувати жити так, ніби нічого особливого не сталося, тобто так, як живе більшість твоїх напівозвірілих співгромадян. І навіть записатися до якої-небудь партії. Можеш і далі мандрувати внутрішніми просторами серця або вправлятися в йозі. Але хоч би чим ти займався, з в і д с и тобі не вибратися аж до смерті. Попри безсоння, попри хвороби, попри депресію та безліч подібних привабливих речей, твоє тіло знову знаходитиме шлях для повернення саме в тутешнє — а не тамтешнє — пере-бування, попри всю його жалюгідність і остогидлість.
Отак закінчується іще один відтинок цієї не дуже веселої історії. Та й чи може бути веселою історія хвороби? Може, саме такою вона видасться фахівцеві. Але хто з нас є фахівцем достатньою мірою? Хто з нас є настільки мертвим, щоб сприйняти своє або чуже життя як відмінність? Бо якраз відмінність викликає сміх найчастіше.
…Якби прийшов маленький принц і попрохав намалювати моє безсоння, я, мабуть, намалював би ось таку картину: куля із дзеркальною поверхнею, як усередині, так і назовні; в центрі кулі світиться електрична жарівка моєї свідомості. Це світло не проникає назовні, засліплюючи власним відображенням і виснажуючи мене ж таки; натомість образи зовнішнього світу не можуть проникнути до кулі й сприйнятися свідомістю; їх від-ображає, тобто відштовхує зовнішня дзеркальна поверхня. «Розумієш, — сказав би я маленькому принцові, — сталася прикра помилка. Хтось переплутав матеріали, з яких слід було виготовити кулю, узявши замість прозорого скла дзеркальне. Прозорість і дзеркальність мають багато спільного між собою, та все ж вони принципово відмінні». — «Може, той неуважний майстер страждав через безсоння», — сказав би маленький принц. Хоч що там, а існування незримого бар'єра між моєю свідомістю й зовнішнім світом є справою цілком очевидною. Не виключено, цей бар'єр створюється не стільки психопатичними чинниками, скільки чинниками фізичного порядку, тобто життєдіяльністю тіла. Замість того, щоб бути свого роду оком, яке вбирає кольори та лінії зовнішнього світу, спрямовуючи на них образотворчу інтенцію, моє тіло перетворилося на замкнену ззовні і зсередини в'язницю, певний різновид термоса із дзеркальними стінками, де постійно зберігається висока температура. Так, ніби хтось одного разу набрав повні легені повітря — і вирішив прожити решту життя рахунком оцієї порції кисню, не вдихаючи й не видихаючи. Протягом сотень безсонних ночей я намагався з'ясувати причину цього протиприродного рішення потаємних сил моєї психіки, рішення, яке межує зі свідомо викликаним паралічем, точніше, з каталепсією. Живе, що вдає неживого — цей принцип покладено в основу механізму самозахисту деяких видів комах. Якою ж страшною мала бути небезпека, якщо вона допровадила мене до рівня комахи; якщо я не можу навіть пригадати її, настільки глибоко й, може, безповоротно витіснено цей моторошний зміст у найдальші шари підсвідомості; а без пригадування неможливе жодне осмислення та розуміння, жодне зцілення. Швидше за все, — переконую себе, — я був непідготованим до сприйняття тодішньої катастрофи; може, вона сталася в ранньому дитинстві або ж і далі, на тому рівні, який називають «перинатальним». Я знову й знову перебираю чорні кульки невеселого ружанця, але жодне з припущень не викликає довіри; ймовірно, ціла сукупність життєвих негараздів дійшла одного разу до критичного пункту і саме тоді пролунав настільки оглушливий вибух, що я не встиг навіть почути його.