Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика

Другий, «революційний» спосіб виходу з безсоння здавався ефективнішим. Подібні варіанти не раз спокушали гігантські людські маси на приголомшливі своєю дикістю звірства та кроволитні, обіцяючи натомість швидке настання Царства Божого, ладу, справедливості й краси. Революція у моєму виконанні зводилася до того, що треба було не спати й далі; тобто, відсидівши за письмовим столом п'ятнадцять-шістнадцять годин, слід було вдавати перед самим собою, нібито не сталося нічого особливого, й бадьоро та піднесено розпочинати новий робочий день тоді, колі його, власне, і треба розпочинати, а не закінчувати, — о сьомій годині ранку. Отож я бадьоро й піднесено робив руханку, готував сніданок, ішов на прогулянку до лісу. З кожною наступною годиною невиспаність дедалі тяжче давалася взнаки; а найгіршим було те, що я починав втрачати контроль над собою. Розгорнувши книжку з найпростішим дитячим текстом, доводилося перечитувати один абзац по кілька разів, безуспішно намагаючись уторопати, про що йдеться; кожна буденна справа, яку зазвичай робиш не замислюючись, вимагала вдесятеро більше зусиль і часу. Хоча, властиво, часу в такому стані не існувало. Це був рух невагомості, у безповітряному й безчасовому просторі настільки тісному, що вушко голки проти нього здавалося навстіж відчиненою брамою. Інколи я не витримував, махав на все рукою і засинав опівдні, десь до сьомої години вечора, після чого починалося вже відоме. Інколи мужньо терпів до кінця, до десятої години вечора тобто, знеможено й напівбезтямно добирався до ліжка, миттю засинав важким, непробудним сном, на перших порах наївно гадаючи, що тепер уже спатиму до ранку. Але десь о першій годині ночі, по-дружньому підсміюючись, злий демон безсоння плескав мене по плечу. Ошелешений, не вірячи самому собі й ось такій підступності незбагненного для мене внутрішнього закону, я прокидався, з жахом пригадував тридцять із лишком годин, перебуті на ногах, благально звертався до себе, до Філології і до Меркурія, до свого безсоння, до свого Бога і всього нічного світу, прохаючи хоча б іще кілька годин сну, — але досвідчений кат справно виконував свої обов'язки: він підводив мене з ліжка, запалював світло і люльку, часом давав поїсти, випити чаю, — і неквапливо продовжував тортури, по крапельці виточуючи кров та світло свідомості.