Убити пересмішника

— Так. Міс Моді...

— Що?

— Ми з сестрою хотіли позичити у вас трошки снігу.

— Господи, та забирайте хоч і весь. Он там під верандою лежить старенький кошик від персиків, беріть його та й носіть у ньому сніг.— Міс Моді примружила очі.— Джем Фінч, а що ви збираєтеся робити з моїм снігом?

— Ось побачите,— відказав Джем.

Ми добряче промокли, зате перетягли з двору міс Моді стільки снігу, скільки змогли.

— Джем, а що далі з ним робити?

— Зараз побачиш. Візьми кошик, згрібай на задвірку якнайбільше снігу і тягни в палісадник. Та гляди — ступай слід у слід,— попередив Джем.

— У нас буде маленький сніговик?

— Ні, великий, справжній. Але роботи немало.

Джем побіг на задвірок, дістав мотику і почав швидко копати землю за стосом дров. Потім зайшов у будинок, виніс кошик від білизни, насипав туди землі і потяг у палісадник.

Коли ми натягали п'ять кошиків землі і два кошики снігу, Джем сказав, що можна починати.

— Тобі не здається, що у нас вийшло якесь місиво?— запитала я.

— Це спочатку так, а потім буде все гаразд.

Джем узяв грудку сирої землі, зліпив з неї «буханець», на нього поставив другий, третій і так далі, аж поки не вийшов тулуб.

— Джем, а хіба бувають сніговики-негри? — поцікавилась я.

— Він недовго буде чорний,— буркнув Джем.

Потім Джем приніс із-за будинку кілька персикових гілочок, сплів їх і зігнув — кістки були готові, лишалося обліпити їх глиною.

— Цей сніговик трохи схожий на міс Стефані Крофорд,— сказала я.— Сама товста, а руки тоненькі.

— Я зроблю їх товщими.— Джем облив водою своє чорне створіння, додав грязі. Подивився, подумав і приліпив великий живіт, що звисав нижче пояса. Глянув на мене, і його очі заблищали.

— Містер Ейвері трохи скидається на сніговика, як ти гадаєш?

Потім він набрав у руки снігу і почав класти зверху. Мені дозволив заліпити снігом спину, лишивши передню частину для себе. Поступово містер Ейвері ставав білий.

З паличок і трісок Джем зробив очі, ніс, рот і ґудзики; вигляд у містера Ейвері був сердитий, а дерев'яний оцупок в руках завершував картину. Джем відступив на крок і оглянув свій витвір.

— Чудово, Джем. Як живий, ніби розмовляв з тобою.

— Непогано, правда? — мовив Джем ніяково.

Ми не стали чекати, поки Аттікус прийде додому на обід, а подзвонили йому на роботу і сказали, що у нас для нього є сюрприз. Він був трохи здивований, коли побачив, скільки землі ми наносили в палісадник, проте зауважив, що ми славно попрацювали.

— Я не зовсім собі уявляю, як ти все це зробив,— мовив Аттікус,— але віднині, сину, можу не турбуватися за твоє майбутнє — ти знайдеш вихід із становища.

У Джема вуха почервоніли від таких приємних слів, та нараз Аттікус трохи відійшов назад і став уважно розглядати сніговика. Джем насторожився. Аттікус усміхнувся, потім весело засміявся.