Убити пересмішника
- Автор: Ли Харпер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Михайло Федорович Харенко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Убити пересмішника». Краткое содержание книги:
Адвокат Аттікус Фінч, справедлива і чесна людина, не тільки захищає ці права на суді, він намагається прищеплювати своїм землякам і передусім молоді почуття поваги до людських прав. Він виховує своїх дітей чесними і мужніми, непримиренними до будь-якого пригноблення людини людиною, до всякого насильства і несправедливості.
Дія твору розгортається в невеличкому американському містечку у середині 30-х років, але проблеми, порушені в ньому, виходять далеко за межі цього містечка, вони набувають загальнолюдського значення. Вони не застаріли й сьогодні.
Роман «Убити пересмішника...» перекладено більш як на десять мов світу.
Українською мовою виходить уперше.
— Що ти читаєш? — запитала я.
Аттікус перегорнув книгу і подивився на обкладинку.
— Це Джемова. Називається «Сірий привид».
Сон як рукою зняло.
— Чому ти вибрав саме цю книжку?
— Сам не знаю, доню. Просто попала під руку. Якось не довелося прочитати,— відповів він переконливо.
— Будь ласка, почитай уголос. Там таке страшне пишеться.
— Ні,— сказав Аттікус.— Досить з тебе страшного. Це занадто...
— Аттікус, мені не було страшно.
Він підняв брови.
— Ні,— мовила я,— мені стало страшно, але це вже тоді, коли я розповідала містерові Тейту. І Джем не злякався. Спитай у нього, і він тобі скаже те саме. А взагалі по-справжньому страшно буває тільки в книжках.
Аттікус хотів щось сказати, відкрив уже рота, але не сказав. Він забрав великий палець, що притримував посередині розгорнуту книгу, і повернувся до першої сторінки. Я підсунулася ближче і поклала голову йому на коліна.
— Гм-м... «Сірий привид»,— почав він,— написав Сектейтері Гокінс. Розділ перший...
Я щосили намагалася не заснути, але за вікном тихо шелестів дрібний дощ, у кімнаті було тепло, батьків голос був такий лагідний і спокійний, а на його колінах було так затишно, що я невдовзі заснула.
Здавалося, минула хвилина, не більше, як я відчула, що він легенько штовхає мене в бік. Він підняв мене, поставив на ноги, повів до моєї кімнати.
— Я все чула, що ти читав,— пробуркотіла я.— Я зовсім не спала, це про корабель, і про Трипалого Фреда, і про хлопчика Стоунера...
Аттікус одстебнув шлейки комбінезона, прихилив мене до себе і стяг його. Притримуючи мене однією рукою, він другою дістав мою піжаму.
— ...і вони думали, що це хлопчик усе перевертає в їхньому клубі, і розливає чорнило, і...
Він привів мене до ліжка і посадив. Потім підняв мої ноги, уклав мене і вкрив ковдрою.
— І вони хотіли його спіймати, але ніяк не могли, бо не знали, який він на вигляд, нарешті побачили його і зрозуміли, що він нічого поганого не робив... Аттікус, він хороший хлопець...
Він укрив мене до самісінького підборіддя і підіткнув ковдру з усіх боків.
— Більшість людей, Всевидько, хороші, коли їх нарешті зрозумієш.
Він погасив світло і пішов до Джема. Він просидить там цілу ніч, він сидітиме біля Джема, коли той прокинеться вранці.