Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
— І я маю свою «математику»,— говорила Лариса Петрівна,— все Сибіром міряю: отак придивлюсь до людини і думаю, чи годна вона за свої переконання Сибіру понюхати, якщо годна — ото людина!
НА ДОБРУ СПРАВУ
У 1896—1897 роках у Києві було засновано Літературно-артистичне товариство. В усіх заходах, як і в громадській роботі, Леся Українка брала активну участь, незважаючи на те, що здоров'я її гіршало, і їй важко було ходити без палички.
Так, вона підготувала реферати з італійської літератури, про письменників Буковини, творчість Г. Гейне.
Сестра Ольга докоряла їй, що вона надміру втомлюється, працюючи для товариства. Леся Українка на це відповідала:
— Не докоряй мені за вечори з рефератами: якщо я не можу дати просто гроші на справу мені дорогу, то даватиму хоч свою працю, поки спроможуся...
«КОГДА ЦВЕТЕТ НИКОТИАНА»
Ознайомившись з творчістю Лесі Українки, поет Григорій Мачтет запросив її до співробітництва в одному з російських журналів. Лариса Петрівна завагалась, і Мачтет пожартував:
— Певне, у вас, Лесю, по-російськи не вийдуть такі гарні вірші, як по-українськи.
Леся Українка відповіла:
— Я вам зараз доведу, що можу і по-російськи написати непогані поезії...
І за дуже короткий час з'явився вірш «Когда цветет никотиана».
БІЛЬ НЕ ПЕРЕСЛУХАЄШ
Лариса Петрівна не любила, коли говорили про її хворобу.
— Що ви мене хороните,— казала,— я ще житиму. Я так не здамся.
А коли її питали: «Чи болить нога?» — відповідала:
— А я не слухаю. Хіба цей біль переслухаєш.
Професорів, що лікували Лесю Українку, дивували мужність і терпіння, з якими вона переносила болючі операції. «У мене при такій операції пацієнти-мужчини ведмедем ревуть, а тут тендітна жінка зціпила зуби і мовчить»,— розповідав професор Сапежко, який лікував поетесу у Києві в 90-х роках.
ОБОЄ ПОМИЛИЛИСЯ
Якийсь панок низенького зросту сказав Лесі Українці:
— Ви, значить, малороска?
— Так, пане, мені теж іноді здається, що я нижча за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось,— пожартувала Лариса Петрівна.
ГЕТЬ БАЙДУЖІСТЬ
Леся Українка не любила людей, у жилах яких замість палкої крові текло літепло.
— Будь гарячий або холодний, але не теплий,— такий був її заповіт митцям сучасним і прийдешнім.
Лесь Мартович
1871—1916
«КАЗУСИ» — В ОПОВІДАННЯ
Лесь Мартович не любив говорити про літературну працю як про професію.
— Я не маю професії, бо не можу жити з того, над чим працюю. В адвокатській канцелярії я списую стільки паперів, що з огидою відвертаю голову від чорнила. А в цих адвокатських паперах є такі «казуси», що не треба до них нічого додавати.
ДОВГИЙ ЯЗИК
Дехто боявся злісних дотепів і соковитих епітетів Мартовича, проте він не мав наміру осміювати будь-кого.
— Кажуть, Мартович має занадто довгий язик,— кепкував він,— а хто ж мусить його мати, як не галицький адвокат, який меле ним з ранку до ночі?!
БУДУ ДІЛИТИ ТВОЮ ЗЕМЛЮ
У серпні — вересні 1914 року російські війська розгромили австро-угорські з'єднання і оволоділи значною частиною Галичини і всією Буковиною.
Наступ російської армії Мартович сприйняв без остраху; він не лякався її і радо вступав у розмови з російськими солдатами. Господар Купців, у якого жив Мартович, увесь час тремтів, що ці розмови можуть втягти його в якусь неприємність в разі повернення австрійської влади. А Мартович кепкував з нього:
— Чого ти, дурний, боїшся? Австрії більше не буде. Це тобі кажу я — політик зі здоровим хлопським розумом. А от революції тобі боятися треба, бо ти поміщик, буржуй, і я перший буду ділити твою землю, бо маю велику кваліфікацію на це...
ДЛЯ ДОБРА
Священик у Городку зустрічає Мартовича і каже:
— Ех, пане адвокате! Не хочете ви ходити до моєї церкви і слухати мої проповіді.
— Зрозумійте, це я роблю для вашого добра. Ви можете зробити з мене правовірного християнина, я потраплю разом з вами в рай і там зіпсую вам настрій своїми безбожними словами на цілу вічність.
В. М. Гнатюк
1871—1926
В. ГНАТЮК У РАЮ
Про те, як невтомно і при будь-якій нагоді працював і збирав фольклорний матеріал літературознавець, вчений Володимир Гнатюк, свідчить той факт, що вже за життя науковця про нього розповідали такий жарт: