Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

Хаблак підвівся.

— В тому-то й справа, що навряд… — Побачив, що один з опера півників робить йому знаки, підійшов. — Що у вас, Іванов?

Оперативник тицьнув пальцем у розетку на стіні.

— Гляньте-но, — запропонував.

Хаблак опустився біля розетки на коліна. Навіть неозброєним околом було видно: в неї вставляли «жука». Понюхав розетку. Різко пахло паленим — зовсім свіжий запах. Зиркнув на оперативника.

— Тут? — запитав.

Той мовчки хитнув головою.

— Експертам, — наказав Хаблак. — Зніміть і дайте експертам. Тільки… — вчасно затнувся. Хотів додати: «Тільки обережно, бо можуть бути відбитки пальців». Звичайно, Іванов знав це й без нього, за таке підказування можна й образитись — добре, що схаменувся.

Підвівся, обсмикнувши брюки. Розетку встановлено якраз на стику коридорів, і загнати в неї «жука» могли лише вахтерка, завгосп чи редактор Власюк.

Або ще хтось… Можна ж припустити — заховався в кімнаті і його не помітили.

Комора завгоспа — крайня кімната в протилежному од виходу кінці коридора,і Хаблак попрямував туди.

Юхим Сидорович Кріт сидів, витягнувши ноги, взуті в м’які домашні тапочки на грубій повстяній підошві. Кімнатка в нього маленька, не кімнатка, а закуток, відгороджений від комори, куди ведуть масивні двері з не менш масивним висячим замком. Такі замки колись називали «амбарними», і Хаблак подивувався, де завгосп дістав його. Принаймні у магазинах капітан ніколи не зустрічав. Подумав: для чого Кротові такий замок? Ним замикати гаражі чи сараї з майном, а яке майно тут, у видавництві? Папір, копірка, стрічки для друкарських машинок…

Стенув плечима: зрештою, Юхиму Сидоровичу видніше.

У завгосповому закуті стояв невеличкий письмовий стіл, на ньому лампа — Юхим Сидорович читав газету. Побачивши капітана, зсунув на ніс окуляри, відклав газету і втупився в Хаблака очікувально. Обличчя в завгоспа якось одразу видовжилося, а може, такого ефекту надали йому окуляри, що трималися на самому кінчику носа, — Кріт нагадував тепер старого облізлого тхора, спійманого на гарячому: близько посаджені очі бігали й, здавалося, Юхим Сидорович зараз огризнеться чи навіть гавкне.

Тут не було більше ні стільця, ні табуретки, і капітан, спершись на одвірок, мовив:

— Якщо не заперечуєте, маю до вас кілька запитань.

Юхим Сидорович зняв окуляри, поклав до шухляди. Чоло в нього нараз пішло зморшками, Хаблакові здалося, що завгосп злякався, та, либонь, тільки здалося, бо Юхим Сидорович якось підтягнувся на стільці, підібгав ноги, випростав спину, нахилився трохи вперед і відповів зовсім спокійно, навіть доброзичливо:

— Прошу, прошу… Звичайно, маєте, бо таке трапилося й кожен з нас… Як кажуть, громадянський обов’язок!

Увесь він тепер наче випромінював готовність дати відповідь на будь-яке запитання.

— Ви часто залишаєтесь у видавництві після роботи? — Хаблак не зводив очей з Крота.