Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

Так, разом з іншими речами, яким також нема ціни, в усипальні скіфського царя чи вельможі знайшли присипану землею чашу. Лежала вона, наче поклали її лише недавно, буцім не минуло принаймні двох тисячоліть, коли востаннє пригубили — повну веселого вина, а може, просто холодної джерельної води із струмочка, що пробив собі шлях у сусідньому степовому вибалку.

Вчений не міг не хвилюватися, зрештою, не міг не хвилюватися й сам Хаблак, бо ця унікальна чаша зникла: хтось учора ввечері поцупив її — у видавництві «Кристал», де виходила книжка Івана Васильовича Хоролевського і де він згодився розповісти про розкопки знаменитого кургану й показати свої унікальні знахідки.

— Я гадаю, Іване Васильовичу, — мовив Хаблак бадьоро, хоч і не дуже впевнено, — знайдемо чашу. Не маємо права не знайти, бо які ж ми тоді криміналісти.

Хаблак відчув, що прозвучало це дещо пишномовно, й зніяковів, але Хоролевському було не до словесної еквілібристики — він стиснув пальці в кулаки й сказав глухо:

— Ніколи… ніколи не прощу собі!

Хаблак зрозумів, що саме має на увазі вчений, проте не став заспокоювати — зрештою, доля вини Хоролевського велика: отак носити в портфелі речі, котрі невідомо навіть скільки коштують… Капітан чув, що скіфській чаші взагалі нема ціни, що за кордоном за неї можуть дати два мільйони доларів чи навіть більше, — і ось тобі…

— Вона не може зникнути, це буде злочин! — Хоролевський дивився на капітана благально, однак що міг той додати до вже сказаного?

Нахилив голову на знак згоди, і археолог зрозумів його: підвівся, міцно, аж надто міцно, потиснув руку й пішов до виходу.

Хаблак дивився вслід Хоролевському, та вже не бачив, як зачинилися за ним двері. Сперся чолом на руку, втупився в обклеєну дерматином поверхню старого канцелярського столу, не помічав навіть паперів, розкиданих по ньому, пригадував, як же розвивалися події у видавництві «Кристал».

Книжку Хоролевського вже відредагували, коли прийшло повідомлення про його унікальну знахідку. Під час чергової зустрічі директор попросив археолога виступити перед колективом і показати знахідку. Хоролевський обумовив свій виступ тим, що на вечорі буде присутній тільки керівний склад і творчі працівники «Кристалу», він рідко погоджувався на публічні лекції, вважаючи себе поганим оратором, і, як правило, згоджувався на зустрічі лише з підготовленою аудиторією.

У кабінеті директора після роботи зібралися працівники видавництва. Хоролевський привіз із собою кінопроектор, встановив його на письмовому столі. На приставному столику розклав кілька знайдених у кургані речей. Прикраси до вуздечки, теракотову статуетку, монети і посередині — чашу.

Співробітники розсаджувалися на стільцях, що стояли попід стінами, дивилися на експонати, всіх охопив отой радісно-очікувальний настрій, який пробуджується в людей у передчутті незвіданого та зустрічі з незвичайним.

Як устиг встановити Хаблак, усього на вечорі зібралося дев’ятнадцять працівників «Кристалу». Список їх лежав у шухляді капітанового столу.